Остап і Андрій — сини головного героя повісті М. Гоголя «Тарас Бульба». Вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. Навчалися у Київській академії. Остап ледь не з дитинства мріяв про Запорізьку Січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом на двадцять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. За вдачею він був суворим, не прощав образ. Батькові на його глузування сказав: «За образу не подивлюся і не зважу ні на кого».
Андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. Ніжнішим він був і до матері. Одного разу хлопець познайомився з прекрасною полячкою, хоч і одержав за це тумаків від її челяді.
Коли Тарас Бульба привіз своїх синів на Запорізьку Січ, «швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків. …Жваво і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії — справа, за яку новачок приймався урочисто в козацькі кола».
Почався визвольний похід проти утисків пансько-шляхетської Польщі. «За один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. Риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м’якість, стали тепер грізними і сильними. А старому Тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одними з перших».
Остапу ніби на роду був написаний шлях битв і подвигів. Він був хоробрим, розважливим і холоднокровним воїном, через це його як і мріяв батько, у битві під Дубно обрали курінним. Загинув мужній воїн, як герой, не промовивши й слова під тортурами ворогів.
Андрій спочатку теж «увесь поринув у чарівну музику куль і мечів». Він не вмів розраховувати й обдумувати в бою, летів напролом і часто творив чудеса військової майстерності. Та доля звела його знову з колишньою коханою полячкою, яка опинилася в осадному місті. Краса дівчини так полонила його, що він забув про все — і про батька, і про присягу, і про вітчизну. Це його й погубило. Андрій виступив у бою на боці поляків, проти своїх козаків-товаришів, і був покараний. Батько власноручно убив його за зраду, не дозволивши братові навіть поховати його по-християнськи. Так безглуздо загинула молода сила, козацький цвіт.
Були сини одного батька, та не одного характеру й не однакової долі. Тому й загинули — один патріотом, героєм на славу вітчизні, а другий — зрадником на власне безчестя й горе батька.
Чув-ва на балу:пьян любовью,счастлив,нежен.после бала:СТЫД,ТОСКА,УЖАС. эпитеты на балу Бал чудесный, зала прекрасная, буфет великолепный, музыканты знаменитые.<span>Варенька
Она в белом платье, в белых перчатках в белых
башмачках, у нее - "сияющее разрумянившееся с ямочками лицо и ласковые
милые глаза".
Отец Вареньки - красивый, статный, высокий, свежий, с белыми усами, белыми бакенбардами, с блестящими глазами, радостной улыбкой</span>.<span>Иван Васильевич доволен, счастлив, блажен, добр, смотрит на танцующих с восторженным умилением, нежным чувством.после бала много черных людей,солдаты в черных мундирах.</span>звуки на балу:мазурка,вальс,полька,кадриль.после бала :визгливая мелодия,<span>крики,гнев,всхлипывания,визги.цвет на балу:</span><span>белый,розовый,атласный, румяный,серебрянный после бала:</span>
<span>черный,красный,белый,пестрый.</span>
Да 88888888888888888888888888888888888888888888888888888888888
Пушкін у посвяті назвав твір *Евгеній Онегин* «вільним романом». І справді, перше, що вражає кожного читача цього роману,— свобода. Вона відчувається в усьому. Вірші роману легкі, невимушені, наче автор зовсім не докладав зусиль, щоб створити їх. А між тим, роман — подвижницька праця, подвиг упродовж семи років. Яка складається з тисяч віршових рядків, вийшла напрочуд легкою і вишуканою. У романі «Євгеній Онєгін» представлені всі рівні російського життя: тут і вищий світ Петербурга, і дворяни-самітники, і провінційне товариство, і кріпаки Ленських, і громадське життя (театр, бали), і приватний, сімейний побут, і народні гадання, і «золота молодь», і селянин, що їде до міста, і різноманітні картини природи. Енциклопедичне охоплення російської дійсності стало можливим завдяки особливому прийому — наявності образу автора. Автор-оповідач виступає в різних особах: він друг і хороший знайомий Онєгіна, покровитель і захисник Тетяни, поет, що експериментує з новими принципами зображення дійсності, він свідок подій, що відбуваються в романі. Образ автора сприяє розширенню часових і просторових меж роману, створює атмосферу вільної сюжетної та композиційної активності. Автор звертається до читачів, скеровує їхню увагу, пояснює події, тобто налагоджує взаємодію автора й читача. Іноді автор, як політик, звертає увагу на причину розорення поміщиків, збіднення селян. Розуміє, що не можна старими методами вийти з економічної кризи, розмірковує про демократизм Заходу. Його цікавить і стан сучасної йому освіти, і доля жінки в суспільстві. Автор не скутий заданою темою, він вільний у своїх роздумах і тому є цікавим співрозмовником. Онєгін — характер індивідуальний. Розкрити саме індивідуальність Онєгіна Пушкіну допомагає принцип контрасту. Онєгін не тільки протиставляється «світу», але й героям, близьким до нього,— Ленському, Тетяні. На принципі контрасту будував Пушкін і образ Тетяни. Романом «Євгеній Онєгін» розпочався процес розквіту російської літератури, який вивів її на чільне місце у світовому літературному процесі. Проблема, яку поставив Пушкін у романі,— людина й сучасність, «герой сучасності» — стане однією з провідних у російській літературі ХІХ століття.
