«Добрий день, дорогий український солдате!
Зараз весна – прекрасна пора, ми – одинадцятикласники – незабаром складатимемо випускні іспити. У нас, в Дніпропетровську, все спокійно, бо на сторожі наших мирних буднів на блок-постах окупованих ворогом Донеччини і Луганщини стоїш ти. Я розумію, як тобі нелегко у зоні АТО, адже там свистять смертельні кулі і чатує смертельна небезпека.
Я навіть не знаю, хто ти. Можливо, молодий хлопець, а можливо, уже батько, чоловік. Але я знаю точно: ти – Герой. Ти – той, хто віддає життя за майбутнє своєї Батьківщини, за моє майбутнє! Тримайся, все буде добре. І я дуже сподіваюсь, що востаннє ми відстоюємо свою територію. Ми – нація, яка буде цвісти завжди.
Я часто бачу фотографії наших українських бійців у соціальних мережах. Незважаючи на смертельну небезпеку, ворожі кулі і «Гради», наші солдати мають щирі посмішки, хоча очі у них втомлені. Інколи мій розум навіть не хоче сприймати інформацію, що наша мирна Україна зараз знаходиться у стані війни. Але це не сон, ця війна йде не в далекій країні, а на жаль, у моїй вишневій сонячній Україні. І хлопці в уніформі і з автоматами – це реальні люди, серед яких є багато моїх земляків-дніпропетровців.
Дякую тобі, український солдате, мій сучаснику, за те, що зараз ти перебуваєш там; за те, що ти борешся за моє щасливе майбутнє, за життя людей і, звичайно, за нашу Україну. Дякую тобі, друже, за те, що ти, прагнучи захистити всіх нас, підставляєш своє тіло під смертельні кулі. Будь певен, ти потрібен нам, потрібен Україні, потрібен усьому народу. Я не знаю, для кого саме пишу цей лист, але вірю, що читатиме його справжній патріот, щира, благородна, мужня людина.
Принагідно хочу подякувати і твоїй мамі, дорогий мій солдате! Величезне спасибі твоїй мамі і всім матерям, які виховали таких славних синів УКРАЇНИ! Я вірю, що такі люди, як ти, незважаючи на величезні труднощі в АТО, на невчасне або неповноцінне харчування і матеріальне забезпечення, ворожі кулі і снаряди, перебування у зоні постійного смертельного ризику, захистять нас від російських терористів. Слава Україні! Героям слава!
З повагою учениця ЗСШ №66 м. Дніпропетровська
1)Лумпумчик з Сатурну.
2)Перший тайм.
3)Допомога Лумпумчика.
4)Не треба більш ховатись.
<span>У поезії "Каменярі" Франко змалював символічний образ невтомних працівників-каменярів, серед яких був і сам автор. У поезії усі каменярі скуті залізними ланцюгами, стоять перед високою залізною скелею. Це був символ старого суспільного експлуататорського ладу, який на свої очі бачив Франко. А каменярем Франка називають за цей високопіднесений твір, де він піднімає тему гноблення українського народу, але в той же час має надію, що : "І щастя всіх прийде по наших аж кістках".</span>
У книзі "Гуси-лебеді летять..." нічого не змінено .Там написано самим автором ,у нашому випадку Михайлом Стельмахом.У кіно є режисер,який может змінити хід подій або придумати продовження,чи додати нових героїв.
Ответ:
Життя буде цікавішим, коли поруч і друг (за повістю Я. Стельмаха «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера»)
Літо. Довгоочікувані канікули. Двом друзям, Митьку та Сергію, літо провіщало чимало цікавого. Адже вони вирішили провести його разом у бабусі Митька. Село мало таку затишну, таку домашню назву — «Юрківка». Якби ще до від'їзду в Юрківку хлопцям хтось сказав би, що замість того, щоб відпочивати, бити байдики, грати та купатися у річці чи ставку, вони стануть завсідниками сільської бібліотеки і читатимуть жадібно книжки, вони нікому не повірили б: не вистачало ще літо псувати на читання — вони не дуже полюбляли книжки. Але друзі почати у Юрківці читати не просто книжки — а книжки, які стосуються наукових досліджень у галузі живої природи. А викликало живе зацікавлення хлопчиків до бібліотечних скарбниць незвичайне лісове озеро поблизу Юрківки.
Хлопці дізнатися від чотирнадцятирічного Василя, який також приїхав до Юрківки. відпочивати, що в лісовому озері оселилася якась страшенна істота. Вона лякає мешканців села, і купатися в цьому озері, як виявилося, дуже небезпечно. Може, це чудовисько подібне до Лохнесського? Те озеро у Шотландії — Лох-Несс зветься — далеко-далеко від Юрківки, за кордоном, але ж звідки у Юрківці, українському селі, його родичі? Ось і вирішили хлопці вистежити та сфотографувати таємничого мешканця сільського озера. Друзі оселилися в курені, який і будувати не треба було: він уже був кимось збудований неподалік від озера. Може, рибалками?..
Хлопці, мешкаючи в курені, час від часу знаходили ознаки присутності Химери. Це були і величезні сліди на піску, і пір'я розірваного птаха — можливо, це було місце, де чудовисько влаштувало собі їдальню. Сергій та Митько вирішили зробити принаду для нього. А ще Сергій запропонував товаришу дати ім'я цій химері. Але яке? Сергій назвав її на честь свого друга — Митькозавром. Спочатку Митько виявив скромність і відмовився від такої честі, а потім погодився. Друзі вже уявляли собі, яка буде сенсація в науковому світі, як здивується вчителька ботаніки, коли виявиться, що вони стали першовідкривачами Митькозавра із Юрківки.
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/18050493#readmore
Объяснение:
