Михайло Коцюбинський біографія Народився 17 вересня 1864 у Вінниці у родині чиновника.
Навчався в Барській початковій школі (1875 — 1876), Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880).
Після закінчення Шаргородської семінарії у 1880 Михайло Коцюбинський поїхав до Кам’янця-Подільського, маючи намір навчатися в університеті, але ця мрія не здійснилася через матеріальні обставини, але він продовжував самотужки навчатись.
У 1885 р. увійшов до підпільної «Молодої громади», за що був притягнутий до судової відповідальності.
У 1886–1889 він дає приватні уроки і продовжує навчатися самостійно, а 1891-го, склавши іспит екстерном при Вінницькому реальному училищі на народного учителя, працює репетитором.
Почав друкуватися в 1890 р. — львівський дитячий журнал «Дзвінок» опублікував його вірш «Наша хатка».
1892–1896 — працював у складі Одеської філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду.
Потім працював у Криму. Від листопада 1897 до березня 1898 обіймав різні посади в редакції житомирської газети «Волинь».
1898 переїхав у Чернігів, де займав посаду діловода при земській управі. В Чернігові зустрів Віру Устимівну Дейшу, яка стала його дружиною — вірним другом та помічником.
Брав активну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечори, підтримував письменників-початківців.
Постійні матеріальні нестатки, конфлікти з владою та ще постійна зажура долею коханої жінки, Олександри Іванівни Аплаксіної, молодшої за нього на 16 років підірвали здоров’я письменника.
У 1907 р. з анонімного листа дружина дізналася про стосунки чоловіка з Аплаксіною та примусила його дати слово не кидати родину. 1911 — «Товариство прихильників української науки і штуки» призначило Михайлу Коцюбинському довічну стипендію в розмірі 2000 крб. на рік, щоби він міг звільнитись зі служби. Проте письменник почував себе дедалі гірше.
Його мучили астма і туберкульоз. Через потребу в лікуванні Коцюбинський відвідав Італію (острів Капрі) й інші країни Європи.
Помер 25 квітня 1913 року в Чернігові.
Твори Михайла Коцюбинського:
Харитя (1891)
На віру. Повість (1891)
Маленький грішник (1893)
Помстився (1893)
Казка «Хо» (1894)
На крилах пісні (1895)
Для загального добра (1895)
Відьма. (1898)
По-людському (1900)
Дорогою ціною (1901)
На камені (1902)
етюд «Цвіт яблуні» (1902)
Під мінаретами (1904)
Сміх (1906)
Він іде! (1906)
Persona grata (1907)
В дорозі (1907)
Intermezzo (1908)
Дебют (1909)
Fata morgana (1 ч. — 1902—1903, 2 ч. — 1910)
Сон (1911)
Тіні забутих предків (1911)
Подарунок на іменини (1912)
Хвала життю (1912)
Кожен з нас має особисті уявлення про цінності в житті людини. Дехто живе згідно з тими заповідями, що записані ще у Біблії, але сучасне життя інколи і таких людей змушує нехтувати біблійними заповітами, а дехто і зовсім про них не має гадки. Але з будь яких обставин тільки від нас залежить , як складеться наше подальше життя і яке місце буде зайнято нами у суспільстві. Чи стане воно подібно бур’яну, який заважає рости іншим рослинам та лише засмічує подвір’я, чи буде воно схожим на прекрасну квітку, найкращу прикрасу двору. Чи залишимося ми прикуті до землі, не в змозі навіть на трішечки від неї відірватися, щоб у повній мірі осягнути її велич, чи в нас виростуть крила і ми наче птахи, піднімемося над усім світом, щоб з висоти пташиного польоту милуватися невимовною красою нашої землі, неосяжністю нашого життя. Наприклад, видатному письменнику нашої сучасності Б. Олійнику, на мій погляд, вдалося піднятися над землею і дуже багато розгледіти. Побачив він не тільки простори нашої батьківщини, але й добре розгледів людей, що її населяють. Вважаю, що йому сподобалося не все. Бо є ще багато таких представників нашого суспільства, яких і людьми складно назвати. Вони геть забули про людяність, про душевне тепло, любов до ближнього і милосердя. Такі люди намагаються будувати своє життя за якимись незрозумілими цивілізованому суспільству принципами, відкинувши поняття совісті та честі. Вони не намагаються навіть на мить замислитися над злободенними питаннями та ніколи не ламають голову над своїми вчинками. Вкрасти – і якщо ти не попався – це добре, нагримати на когось без усякого поводу – ще краще. Таких людей бояться діти, їх не люблять дорослі, та й тварини їх обминають десятою дорогою. Для таких нелюдів немає нічого святого, навіть вбити вони можуть лише за те, що хтось їм попався під гарячу руку. Але як це не дивно, вони щиро вважають, що живуть правильно, що існують за істинно вірними принципами, і не мають ніякого бажання розкрити очі, зупинитися хоча б на мить та подивитися на своє життя очами сторонніх людей. Саме такі люди мають лише фальшиві цінності, які заважають нормально жити не тільки їм самим, але й тим, хто знаходиться поряд з цими людьми.
Ти таке вчинив,
Що і статті у кодексі немає ..,
Ти ж найсвятіше – небо – дядьку, вбив,
А це вже вище від людського суду.
<span>Не менш важливе, ніж моральні принципи, у житті любої людини є здоров’я. Дехто вважає, що головне у житті людини – це матеріальний достаток та багатство, влада та змога вирішувати людські судьби, але він дуже помиляється, бо це фальшиві цінності. Бо коли в тебе немає здоров’я, то його не купиш ні за які гроші, а коли ти помираєш, то ніяка влада над людьми не зможе подовжити твоє життя. І навіть коли ти найбагатша у світі людина, але в твоєму житті немає вірних друзів, які б були здатні за першим покликом прийти тобі на допомогу, навряд чи ти станеш щасливою людиною. Тому, на мій погляд, істинними цінностями у нашому житті є особисте здоров’я та добробут рідних, добрі взаємовідносини з людьми, друзі та справа, якою займаєшся з задоволенням.</span>
Вона завітала до нас раптово.Ще вчора ясно світило сонечко,а вже сьогодні насипало снігу по коліна.За вікном галас та веселий сміх.Всі діти з нашої вулиці дружно ліпили сніговика.Мені на мить здалося,що це був галас ,сміх зими.Швидко вдягнувшись я вибігла до своїх друзів
