<span>Новела «За мить щастя» писалась, коли в літературу прийшло більше трагічної правди про війну. На той час О. Гончарем був написаний роман «Людина і зброя» про трагедію студентського батальйону, бійцем якого був і сам автор; у його уяві окреслювався роман «Циклон» про страшну табірну одіссею радянських полонених. Через те не дивно, що новела «За мить щастя» сповнена болю, суперечностей, побудована на багатьох опозиціях.</span>Її задум виник у далекій Бірмі, у місті Рангуні. Тамтешні молоді солдати з автоматами й храми-пагоди, що нагадують оповідачеві «стоги жовтогарячого жнив’яного блиску», стали імпульсом спогаду про давню історію. Очевидно, цей архетипний образ сонячних жнив, снопів, полукіпків, як символ життя, зберігався в підсвідомості автора ще з повоєнного літа поруч із образом смерті як кари за смерть. Але тієї смертної кари не приймала душа автора, котрий пройшов крізь пекло війни и таборів. Більше того, смерті на війні протиставлено радість життя й кохання — і ті дві смерті вже після вшни, коли фронтовикам мріялося про В1ЧНИИ мир. Свої давні тривоги й сумніви автор відбив у слові, воскресивши найбільш вражаючі епізоди тієї давньої історії и намагаючись осмислити те, що сталося...Скупими деталями окреслено історичні умови, здавалося б, локальної події, що сталася на жнивах у полі, біля угорського містечка, поруч із яким розташувалися окупаційні частини, «солдатська цивілізація», як не без іронії висловлюється оповідач про землянки, споруджені в колишньому графському лісі. У ситуації, що склалася, не могли не виникати проблеми взаємин солдатів і місцевого населення. Автор подає лише окремі деталі кризових моментів тих відносин: «боєць лежить на винограднику затоптаний, поглумлений, з перерізаним горлом»; трапляється, місцеві любителі вина и «бійців споюють».<span>
</span>
<span>Начали свою жизнь Чипка и Григорий одинаково: оба из бедной семьи, где уже очень давно не видели благосостояния. Оба одного возраста, но Григорий – сирота. Вместе шутят, вместе грустят, вместе скот пасут, вместе едят «сухари – черные, как земля» . Но настало время, когда необходимо было каждому из них выбирать свой путь. Пишет Афанасий Мирный: «Григорий – не промах» . Понял, что «довольно за овцами гоняться – так как небольшая из них польза…» . Пошел на заработки, проходя мимо магазинов, разевал рот, глядя на богатство. Зашевелилась у Григория зависть в сердце отравляющей змеей: «Ах, как люди живут! » Уже тогда зарождаются скупость, плутовство, которые сделают со временем из этого человека индивидуалиста-собственника. Но умел работать Григорий, умел и любил: «работает, как хозяин, всегда веселый, спокойный» . И здесь они одинаковые с Чипкой – оба хозяйничают, оба трудолюбивые. Тем не менее, не одинаковая в них цель в жизни. У Григория цель – жениться на богачке, чтобы «к своему добру добавить еще и жены, чтобы вышло одно, и большое» , а у Чипки цель найти правду, верно служить общине. С того времени расходятся их пути: правдоискатель Чипка не соглашается с психологией «вола» , который всегда делает то, что скажет хозяин, и понемногу, не найдя ответа на свои вопросы, скатывается на скользкий путь. А Григорий тихо и мирно живет в своем «теплом и ясном, тихом и счастливом доме» , растит детишек, не «сует» носа куда не надо, так как «своя рубашка ближе к телу» . Да и Чипке советует: «А нет правды, то живи так, как и все живут» . Вот здесь лучше всего и показывается мелкособственническая психология Григория. Даже его жена Христя загрустила после Чипкиной исповеди, после его горячих слов о неправде, которая сейчас властвует на земле, но только не Григорий. Говорил Чипка: «А если бы была правда, то этого бы не было. . Я бы никогда не стал таким, каким вы меня видите…» . И ничего не говорил этот «хозяин» , хотя и ощущал в глубине души, какую правду говорит Чипка. Сделался Григорий оборотнем, сидел тихо, никого не трогал, чтобы и его никто не тревожил. Не такая судьба судилась Чипке: не мог молчать этот гордый, непокорный человек, но пошел не тем путем и со временем стал убийцей. Много жестокой ненависти в его словах: «А все люди, все люди. Они у меня и отца отняли, людоеды. Они меня еще сызмала ненавидели» . Гнев свой топит в рюмке; там, в кабаке и находит Чипка себе «друзей» : Лушню, Мотню и Крысу. Начинается «красивая» жизнь. Чипка бесчинствует, пьянствует. Так начинается моральная деградация личности. . </span>
«Тарас Бульба»- найдовершеніший лірико - романтичний твір Миколи Васильовича Гоголя.
Повість «Тарас Бульба» не є відтворенням у художній формі певних конкретних подій. Письменник умисно вільно поводиться з хронологією, художньо узагальнюючи історичні події, які насправді відбувалися упродовж ХV – XVII ст..
У повісті троє головних героїв - Тарас Бульба та його два сини Остап (старший) і Андрій (молодший). Кожному з них притаманні такі риси характеру, як сміливість, відчайдушність та непохитність.
Тарас Бульба – кошовий отаман. «Бульба був упертий страшенно. Це був справді незвичайний вияв руської сили: його викресало з народних грудей кресало лиха». Свою повагу до головного героя Гоголь передає словами старого козака Касяна Бовдюга : «… А наказним отаманом, коли хочете знати, не годиться бути нікому іншому, як тільки одному Тарасові Бульбі. Нема з нас нікого рівного йому в доблесті».
Автор описує нам і старшого сина отамана Остапа. « Остапа вважали завжди одним з найкращих товаришів. Він рідко верховодив іншими в зухвалих витівках - обнести чужий садок чи город, зате він був завжди одним із перших, що підходили під прапор заповзятливого бурсака, і ніколи, ні в якому разі, не виказував своїх товаришів. Ніякі канчуки і різки не могли примусити його це зробити». Щоб охарактеризувати молодого козака, з-під пера Гоголя виходять і такі рядки: « він був прямодушний з рівними. Він був добрий у такій мірі, в якій тільки можна було бути з такою вдачею в тодішній час».
Щодо Андрія… Так, він став зрадником, але хіба ж серцю накажеш? Хіба ж він винен, що не міг і дня прожити без прекрасної полячки? Він дійсно відрізнявся від батька і брата. « Він був винахідливіший, ніж його брат; частіше бував верховодою в досить небезпечних витівках, і часом, за допомогою винахідливого розуму свого, вмів викручуватися від кари, тоді як брат його Остап, облишивши всяке старання, скидав з себе свитку й лягав долі, зовсім не думаючи про те, щоб просити помилування».
Отже, всі ці характери різні, але, якщо їх скласти до купи, і відкинути від уваги те, що Андрій зрадив Батьківщину, вийде ідеал мужнього, сильного і вольового козака.
Можливо це значить, що від малої іскри може піти велике полум'я. Якщо одна людина - іскра, то одного разу у потрібний момент вона запалить серця інших людей - розгорится вогнем. Для іскри потрібен вдалий час для того щоб розгорітися. це може бути наступ, вбивство рідних. жага до боротьби.
