5.1.3. Тема: звернення молодого Т. Шевченка до померлого І. Котляревського (українського солов’я), щоб той розважив Кобзаря- сироту.
<span>5.1.4. Ідея: возвеличення краси української літературної мови, яку започаткував видатний полтавчанин. </span>
<span>5.1.5. Основна думка: Будеш, батьку, панувати, / Поки живуть люди, / Поки сонце з неба сяє, / Тебе не забудуть! </span>
<span>5.1.6. Жанр: громадянська лірика. </span>
<span>5.1.7. Римування: перехресне. </span>
<span>5.1.8. Віршований розмір: ямб. </span>
<span>5.1.9. Композиція. </span>
<span>Експозиція: згадування Т. Шевченком солов’я — І. Котляревського, дивлячись на «одиноке гніздечко» птаха. </span>
<span>Зав’язка: розповідь поета про вплив солов’їного співу на почуття людей. </span>
<span>Кульмінація: висловлення суму з приводу смерті «батька» нової української літератури. </span>
<span>Розв’язка: звернення Т. Шевченка до І. Котляревського з проханням надати духовну підтримку під час перебування на чужині. </span>
<span>5.1.10. Художні особливості твору. </span>
<span>Метафори: «сонце гріє, вітер віє», «серце в’яне», «серце б’ється», «дівчина в’яне, сохне сиротою», «ворон прокричить», «засне долина», «соловейко задріма», «повіє вітер по долині, </span>
<span>пішла дібровою луна», «луна гуляє», «верба сміється», «Котляревський щебетав», «слава сонцем засіяла», «усміхнеться серце», «хвилі... ідуть та ревуть», «доля... плаче». </span>
<span>Епітети: «світ божий», «дрібні сльози», «співає дрібно, рівно», «запекла душа злодія», «божа мова», «лютий злодій», «мова мудра, щира», «зла доля». </span>
<span>Риторичні запитання: «А де ж дівся соловейко?», «Чому не осталось?», «Піде та </span>
<span>замовкне — нащо щебетать?». </span>
<span>Риторичні оклики: «І сонце гляне — рай, та й годі! / Верба сміється, свято скрізь!», «Поки сонце з неба сяє, / Тебе не забудуть!», «Праведная думе!», «Та про Україну мені заспівай!». </span>
<span>Звертання: «Праведная думе!», «Прилинь, сизий орле». </span>
<span>Порівняння: «співає... як бога благає». </span>
<span>Повтори: «дівчина в’яне, сохне сиротою», «Сонце гріє, вітер віє», «З поля на долину, / Над водою гне з вербою / Червону калину. / На калині одиноке / Гніздечко гойдає», «недавно… недавно...», «все сумує», «Праведная душа!», «згадаю...», «поки...», «там...». </span>
1. Знедолене життя родини Кретчитів.
2. Подорож Скруджа в річну ніч у часі та просторі як можливість осягнути своє життя.
3. Деградація особистості Скруджа, її причини.
4. Реальне та фантастичне у повісті.
Навколишній світ влаштований досить складно.Тому в кожного свій погляд на теперешній світ.Наприклад саме моє ставлення до таке - з одного боку в світі багато чого цікавого наш світ кольоровій якщо подівітіся з далеку .Люди намагаються вічлива і гарно спілкуватися.Однак я переконаний ,що життя-цяне тільки радість і задоволення.В житті існує серйозна конкуренція між людьми ,вона має велику кількість різних проявів.Люди іноді можуть бути заздрісні.Тож в нашому світі прожити важко ,якщо небудеш обережним .Тож будьте особливо обережні з незнайомими людьми чи мало-знайомими невідомо ,які вони насправді.Але я по життя обережна людина і особливо ,як на мене то я не жалкую що живу в такому світті.отже моє місто в моїх очах 5 зірочок.Але памятайте будьтеобережні !!!
Народна творчість художнє, народне мистецтво, фольклор, художня творча діяльність трудового народу; створювані народом і що існують в народних масах поезія, музика, театр, танець, архітектура, образотворче і декоративно-прикладне мистецтво. У колективній художній творчості народ відображає свою трудову діяльність, суспільний і побутовий устрій, знання життя і природи, культи і вірування. У Н. т., що склався в ході суспільної трудової практики, втілені переконання, ідеали і прагнення народу, його поетична фантазія, багатющий світ думок, відчуттів, переживань, протест проти експлуатації і гніту, мрії про справедливість і щастя. Що ввібрало в себе багатовіковий досвід народних мас, Н. т. відрізняється глибиною художнього освоєння дійсності, правдивістю образів, силоміць творчого узагальнення.
Багатющі образи, теми, мотиви, форми Н. т. виникають в складній діалектичній єдності індивідуальної (хоча, як правило, анонімного) творчості і колективної художньої свідомості. Народний колектив століттями відбирає, удосконалює і збагачує знайдені окремими майстрами рішення. Спадкоємність, стійкість художніх традицій (в рамках яких, у свою чергу, виявляється особиста творчість) поєднуються з варіативною, багатообразним перетворенням цих традицій в окремих творах.
А вот Художня література: все навпаки. Вона має в творі автора, який пиши за своїм жанром, своєю мовою, пиши різні художні засоби, Твори передавалися з уст в уста людини.
Ось ілюстрація до вірша М. Вінграновського ,,Бабунин дощ"