1941 – 1945 – великие и страшные годы для нашей страны, для всего мира! Сколько людей погибло в сражениях второй мировой и Великой Отечественной войн! И не просто людей, а людей настоящих, героических. Таких, как Алексей Мересьев – герой «Повести о настоящем человеке» Бориса Полевого.
«Лётчик Алексей Мересьев попал в двойные клещи» и был сбит фашистским асом. Самолёт советского пилота упал в лес, а сам он, чтобы добраться до людей, полз по снегу, преодолевая боль, голод и холод, восемнадцать суток! Это непросто сделать даже здоровому и сытому человеку, а ведь Алексей был ранен и питался только тем, что мог найти по пути.
Ему повезло: однажды утром, когда силы совсем закончились, он встретил двух мальчишек, которые с помощью старших, жителей деревни Плавни, спасли лётчика.
Жилось людям из Плавней несладко. Немцы разгромили всю деревню и убили несколько человек. Но большинству жителей удалось сбежать, оставив всё своё добро. Они смогли найти в себе силы, чтобы продолжать жить.
Все очень сочувственно относились к Алексею, старались подкармливать его, несмотря на то, что самим нечего было есть. Но ведь если бы люди не помогали друг другу, фашистской Германии удалось бы поработить весь мир!
Второй сложный этап в жизни Мересьева произошёл уже в госпитале, когда он узнал, что ноги его поражены гангреной и без операции он умрёт. Алексей не хотел оставаться без ног, поэтому постоянно просил врачей подождать ещё немного. Лётчик надеялся, что какое-нибудь средство ему поможет. Но все надежды были тщетны.
После ампутации Алексей потерял всякую надежду на прежнюю жизнь и на возможность летать. Но тут Мересьев получил неожиданную помощь от нового обитателя палаты – Комиссара. Сначала тот поддержал молодого человека, вручив ему пачку писем – от однополчан, от любимой девушки. А потом Комиссар рассказал Алексею о лётчике, который смог летать без ноги. Мересьев понял, что для того, чтобы вернуться в строй, чтобы летать, недостаточно просто лежать на кровати.
Комиссар, встретившийся на жизненном пути Алексея Мересьева, был настоящим человеком. Он нашёл свои, нужные «ниточки» ко всем и, когда умер от ран, его как родного и близкого человека оплакивали все – и раненые, и медицинский персонал госпиталя.
Лётчику Алексею Мересьеву удалось добиться цели, к которой он шёл с таким упорством. После долгих тренировок он снова поднялся в воздух, снова воевал, снова сбивал фашистские самолёты. Он – пример того, как человек благодаря собственной силе воли, настойчивости, целеустремлённости преодолевает не только различные жизненные обстоятельства, но даже непоправимое физическое увечье.
<span>Герой повести Бориса Полевого – действительно настоящий человек! Именно такие люди 65 лет назад одержали победу над гитлеровскими полчищами и освободили мир от фашизма. </span>
Твір "Климко" - повість, тому що він значно більший за обсягом епічний твір, ніж оповідання; у творі присутній 1 головний герой і багато другорядних; складається з багатьох розділів.
Князь Ігор — головний герой пам'ятки. Він воїн, політичний діяч Русі. Здійснив свій подвиг в ім'я рідної землі. Не маючи можливості взяти участь у поході проти половців у 1184 році, князь Ігор, запальний, честолюбний, побоюючись підозри у небажанні виступити проти половців, вирушив у похід самостійно. Незважаючи на затемнення сонця, лиху прикмету, князь не повернув додому, промовив воїнам слова, що стали крилатими: «Браття і дружино! Лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути».
<span>Ігор закликав русичів або «голову свою положити, або напитися шоломом з Дону». Раптовість нападу на ворога важила дуже багато. І в п'ятницю, 10 травня, русичі розбили половецькі війська, взяли великі багатства: «золото, і наволоки, і дорогі оксамити». Але автор наголошує, що не багатство було основною метою походу. Князь Ігор узяв собі тільки почесні військові клейноди — «черлен стяг, біла коругов, черлена гілка, сріберне ратище». </span>
<span>Другого дня хоробро билися Ігор та Всеволод. Битва була жорстокою, сили були нерівні. Князі Святослав Ольгович і десятилітній син Ігоря Олег загинули: «молоді два місяці, Олег і Святослав, тьмою там заволоклися і в морі потонули». Князя Ігоря було взято у полон. </span>
<span>Епізод утечі Ігоря з неволі надзвичайно поетичний, емоційний, напружений. Йому передували вагання князя: «Ігор спить, Ігор не спить, Ігор мислю поле мірить од великого Дону до малого Дінця». Природа наче відгукується на мольбу Ярославни, всієї Руської землі й допомагає князю: «Дятли стукотом путь до ріки вказують, солов'ї веселими піснями світ просвічають». </span>
<span>Услід Ігорю помчали половецькі хани Гзак і Кончак. Картини втечі порівнюються автором з перебігом подій у казках: князь «на бистрого коня метнувсь і скочив з нього сірим вовком... Полетів соколом над млою...» </span>
<span>Даремно переживав Ігор. Русичі радіють поверненню князя: «Землі раді І городи веселі». Так автор хоче показати спільність інтересів усіх руських лніщей. </span>
<span>«Слово о полку Ігоревім» пройнято ідеєю патріотизму, закликом до князів об'єднатися перед навалою ворога, перетворити Київську Русь на могутню монолітну централізовану державу. Утвердженню цієї думки підпорядковано й розкриття найкращих рис головного героя, найдорожчого духовного скарбу нашого народу — «Слова о полку Ігоревім».</span>
Мойсей» Франко аналіз Літературний рід «Мойсей» Франко: ліро-епос Жанр «Мойсей» Франко: філософська поема Тема «Мойсей» Франко: зображення «смерті Мойсея як пророка, не признаного своїм народом». Ідея «Мойсей» Франко: визволення українського народу з-під колоніального гніту як головна мета. Головні герої «Мойсей» Франко: ліричний герой, пророк Мойсей, новий поводир Єгошуа, Єгова (Бог), Авірон та Датан — супротивники Мойсея, єврейський народ, Азазель (демон пустелі) Композиція: пролог і двадцять пісень Віршовий розмір «Мойсей» Франко: Анапест; пролог – ямб Проблематика: Буття особи і нації Воля і рабство Життя і смерть Рік написання «Мойсей»: 1905 Поема «Мойсей» написано в річищі неоромантичної стильової течії. Франко по-новому трактує проблему волі і рабства, яка набуває філософського виміру. Розповідач переконливо зображує, що духовне поневолення набагато страшніше за фізичне рабство. Поема «Мойсей» була написана під враженням скульптурою Мойсея Мікеланджело Буонарроті
Як розумів щастя Т.
Шевченко? Я вважаю, що щастя у розумінні Тараса Григоровича - велика та вільна родина, незалежна
країна. Для поета було важливим особисте щастя, про яке ми можемо дізнатися з
його інтимної лірики. Проте особливе значення Шевченко надавав і щастю
загальному, народному. Значне місце у його житті займали мрії про щасливу
країну, у якій кожен бажаючий може отримати освіту, проявити свої розумові
здібності. У цій країні відбудеться переосмислення суспільних цінностей та
кожна особа буде по-справжньому вільною. Тобто щастя для Шевченка - це привітна
та тепла рідна земля, на якій працюють вільні селяни, господарі своєї долі.
