Головний герой повісті «Вогник далеко в степу» ― Павло. Він був сиротою, з повагою ставився до старших, був відданий своїм друзям і закоханий у дівчину. Так сталося, що його мати померла, а коли хлопцеві було дев’ять років, батько одружився з тіткою Ялосоветою. Через місяць батька забрали на війну, з якої він так і не повернувся. Жив він з тіткою шість років у половині хати, бо більшу половину одірвало бомбою. За час оповіді читач спостерігає як Павло перетворюється з маленького хлопчика на дорослу людину. Тітка Ялосовета дуже позитивний персонаж, вона хоч і не була матір’ю Павла, але ставилася до нього, як до рідного сина. Коли Павла не взяли до училища через недостатній вік для вступу, то вона сама привела його до директора і так розхвалила: «Він слухняненький, роботящий, не дивіться, що такий ото малий. Він підросте. І вчиться ловко…», що директор прийняв його під свою відповідальність. Павло дружив і навчався разом із трьома Василями ― Василем Силкою, Василем Оборою та Василем Кібкалом. Василь Силка любив географію і розповідав про кожну країну так, наче він там був: «…Так жовто, як у Штокаловому садку од абрикос. Банани, апельсини, ананаси…» Василь Кібкало був із трохи заможнішої родини і мав і взуття, і сумку, і сніданок йому з собою давали з дому. Василь Обора ― це мовчазний і кремезний хлопчина, якому завжди хотіло їсти. Усі хлопці товаришували з дитинства, разом ходили до училища і назад по 18 кілометрів пішки й переживали разом труднощі навчання, далекої дороги і першого кохання. Маня — дівчина, з якою дружив Павло і в яку був щиро закоханий. Зі слів самого Павла один вечір, коли він дізнався, про її симпатію повністю змінив його, зробив дорослішим. Майстр Федор Демидович — людина, закохана у свою справу, чудовий учитель, у нього кожен інструмент «сяє, як сонечко». Він вчить хлопців сумлінно працювати, пишатися своєю професією. Поряд із позитивними героями в повісті Гр. Тютюнника «Вогник далеко в степу» зображені і негативні персонажі. Передусім це водій Фріц, через якого Павло отримав сильну травму. Про підступність та жорстокість цього персонажа дізнаємося одразу ж, після першої згадки про нього у творі, коли хлопці вчепилися за його машину, щоб під’їхати до училища, а він їх прогнав. У його душі не заворушилося співчуття доПавла, навіть коли він йшов один рано вранці у страшну заме
Так тому що там відбуваються чарівні перетворення!)))
Поява поезій «Чайка на крижині» та «Крила» пов'язана з перебуванням поетеси Ліни Костенко в Польщі, зокрема в порту міста Щецин, та міркуваннями про смисл життя людини, її призначення на землі.
<span>Лірична героїня спостерігає за красою Одри, кораблями біля причалів. Наступає весна, ламається крига. На одній із крижин жінка побачила чайку: </span>
<span>Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки. </span>
<span>Лід кришився, б'ючись об каміння берегове... </span>
<span>І нарешті по Одрі — темній, широкій — </span>
<span>На останній крижині самотня чайка пливе. </span>
<span>Крижина тонка й прозора, але чайці байдуже, вона не боїться загибелі в темних водах холодної річки, бо може злетіти будь-якої миті: </span>
<span>— Дивна людино! Я ж маю крила, </span>
<span>Нащо крилатим ґрунт під ногами? </span>
<span>Це спостереження спонукало жінку до роздумів про смисл життя людини. Я думаю, що є щось спільне між ліричною героїнею та чайкою: може, самотність, а може, «крилатість». Адже й людина має крила, але, як птах, не літає, бо людські крила зроблені не з пір'я. </span>
<span>Поезія «Крила» продовжує основну думку вірша «Чайка на крижині» про крилатість людини: </span>
<span>А як же людина? </span>
<span>А що ж людина? </span>
<span>Живе на землі. </span>
<span>Сама не літає. </span>
<span>А крила має. </span>
<span>Крилами, які тримають людину на землі, є чесність, щирість, поривання, вірність у коханні, довіра, працьовитість, щедрість, поетичність, надія, мрія, тобто усе найкраще, чим ми живемо. Життя безкрилої людини, котра не вміє мріяти, сіре й нецікаве. Вірш побудований на рефренах, на переліченні та протиставленні, короткому й чіткому вираженні думки. </span>
<span>Читаючи поезії Л. Костенко, я задумалась над символічним значенням людських крил. Чим дорослішою стає людина, тим і крила її стають більшими. Для чого людині потрібні крила? Хіба вона літає? Так. Людина літає не тільки уві сні. Крила — це те, що ми називаємо духовністю. Чому ж тоді людина має крила, а не може полетіти? Мені здається, це залежить у більшій мірі від неї самої, її прагнення, бажання, цілеспрямованості, наполегливості, старанності. Тому кожен повинен прагнути до самоствердження, самопізнання, розвитку найкращих душевних якостей, подолання життєвих труднощів у сучасному житті, а в цьому допоможуть наші крила. </span>
Сусідка моя — чарівниця —годувала надвечір родзинкамиу клітці золоту Жар-птицюз очима-намистинками. І як воно трапилось — хто його зна —та тільки дверцят не замкнула вона.Рвонулась на волю чудесна Жар-птиця,і враз освітиласьказково столиця.Летіла все вище, так гарно, так вільно,як в найзолотішім, найкращім мультфільмі...Дорослим і дітямяснішали лиця:«Як хороше житипід сонцем Жар-птиці!»І тільки ота трьохсотлітня ґава,яка себе називала Павою(старезна, без ока, та ще й кульгава),знайшла Жар-птицю непристойно яскравою. І вся вороняча оравазчинила люту стрекотняву:«Вона яскра-яскра-яскррава!Таку чужу нескромну птицютримать годитьсятільки в клітці!» Вже третій день — нема Жар-птиці.І людям посмутніли лиця.О, не сумуйте. Її нема,бо — розумієте? — зима.Жар-птиця ж — птаха екзотична,південна, до снігів незвична.Ну, от і простудилась трішки.Лежить вона терпляче в ліжку,п’є молоко, клює родзинки,чита «Барвінок» і «Мурзилку».Пішли на лад у неї справи.І скоро знов злетить вонана злість лихим, кульгавим ґавам,<span>на новорічну радість нам!</span>