Протиборство добра й зла триває споконвіку. Воно триватиме, мабуть, вічно. Це дві протилежні сили, які щільно взаємодіють між собою. Кожна прагне переважати над іншою, ширитися та заволодівати більшою кількістю прибічників. Не є важливим, як ми називаємо їх: добро та зло, Бог та Диявол, істина й облуда тощо. Важливо знайти собі місце у межах цієї вічної суперечки.<span>
<span /></span>
Тема: невільне становище рідного народу
Ідея:засудження байдужості людей до горя своєї Батьківщини.
Жанр: ліро-епічний вірш
Художні засоби:
епітети:<span>силу невблаганну,б<span>ратів рідних,<span>земля обітована,<span>золотоверхім місті</span></span></span></span>
метафори:<span>сліпої долі,з</span><span>аграло та й ущухло </span><span>Червоне море,<span>безрадісна пустиня,<span>отара безпричальна</span></span></span>
порівняння:<span>І ти колись боролась, мов Ізраїль, </span><span>Україно моя!,...</span><span>народами, що, мов леви в пустині,</span><span>рикали...,</span><span>народи </span><span>розбіглися, немов шакали ниці,</span><span>вихід із Єгипту,</span><span>немов потоп,<span>вдень ішов, мов туча грізно-біла</span></span>
<span>символи: <span> дух часу, <span>червоне море, <span>фараон, <span> заповіт новий</span></span></span></span></span>
<span><span><span><span>звертання: <span>ненависна чужинко</span></span></span></span></span>
<span><span><span><span><span>риторичні запитання:</span></span></span></span></span><span>Чи довго ще, о господи, чи довго </span><span>ми будемо блукати і шукати </span><span>рідного краю на своїй землі?</span><span>Коли скінчиться той полон великий,</span><span>що нас зайняв в землі обітованій?</span><span>І доки рідний край Єгиптом буде?</span><span>Коли загине новий</span><span> Вавілон?</span>
вона зрадниця тому що вона не любила султана а тільки притворялася а по натурі любить Левка!!!
Неспроста І. Франко висловився так про І. Нечуя-Левицького, адже те око око обхапує не маси, не загальні контури, а одиниці із незрівнянною бистротою і точністю, вміє підхопити відразу їх характерні риси і передати їх із тою випуклістю і свіжістю красок, у якій бачить їх само. І. Нечуй-Левицький був артистом, творцем живих типів і більше нічим. У "Кайдашевій сім'ї" він малює яскраву картину розпаду українського патріархалізму під впливом індивідуалістичних змагань кожного її члена. У "Бурлачці" малює шматочок страшного процесу тої пролетаризації та того фабричного ладу і кінчить таки поворотом живої людини до селянського побуту. Його творчість стоїть велична, чиста, ясна, осяянна блискучим сонцем України, огріта теплом щирого, чутливого серця. Іван Франко уявляв собі їх автора сильним, огрядним мужчиною, повним
життєвої сили й енергії. <span>Тим
часом він побачив невеличкого,
сухорлявого, слабосилого чоловіка, що говорив теплим і щирим, але слабеньким
голосом, завсіди жалувався на якусь жолудкову слабість, ходив помаленьку дрібними кроками і
взагалі робив враження пташини,</span>
вродженої в клітці і привиклої жити в клітці. І коли очі Нечуя-Левицького
спочили на якійсь улюбленій, по-мистецьки виконаній квітці, він не міг здержати
себе, щоб не промовити або не вишептати з насолодою:
<span>– </span>А, шик! Тому й постають безсмертні твори "Баба Параска й Палажка", се всі фігури в "Кайдашевій сім'ї", се міщанин Лемішка в "Хмарах" та інша галерея типів. Вони живуть ось і все. Образи Нечуя-Левицького взяті з життя, такими, якими вони були насправді. Мова твору письменника - буденна мова українського простолюддя, nрocтa, без сліду афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим змістом.
