Знайомство:з Гордієм ми познайомилились у розділі "Щедрий вечер,добрий вечір", коли він спорив із міщенком.
Родина:мав жінку,якій набридав своїми розповідями.
Моє ставлення:погане тому,що він був гордий,і з завишиною самооцінкою.
Події:Коли Гордій обіцяв людям данину ,але не дотримав свого слова.Сварка з міщинком,а також загарбнення земель у свої руки.
Якось я сидів на лавці в затінку яблуні і розглядав малюнки у свіжих журналах. З хати вийшла бабуся і запитала:
<span> — А листа від дядька Михайла нема? </span>
<span> — Нема, бабусю, — відповів я. — Зате аж п'ять журналів і цілу купу газет поштарка принесла. </span>
<span> Бабуся примостилася коло мене. Вона кінчиком хустини протерла скельця в окулярах, озброїла очі, взяла газету і промовила: </span>
<span> — Що там у білому світі робиться? </span>
<span> Я любив спостерігати за старенькою, Коли та читала. її лице напружувалося, і тоді навіть на чолі і навколо очей розгладжувалися глибокі зморшки. Бабуся ставала якась урочиста, недоступна. </span>
<span> Несподівано до нас звідкись долинуло: "Пі-пі-пі! Ш-пі-пі!" </span>
<span> — Що це? — запитала бабуся, не відриваючи очей від газети. </span>
<span> — Не знаю, — відповів я і озирнувся. </span>
<span> Коли це знову: "Пі-пі-пі! Пі-пі-пі!" так жалібно. </span>
<span> Бабуся зняла окуляри і подивилася вгору, туди, де над хатою висіли електричні проводи. </span>
<span> — Глянь-но, — показала вона на дріт.
А там, вишикувавшись рядочком, сиділи молоденькі ластівочки. Аж семеро. </span>
<span> Сидять собі, крилечками махають, а як побачать батька-матір, то дзьобики розкривають. А ті підлітають до них і дзьоб до дзьоба — годують. </span>
<span> Довго ми любувалися пташками. Раптом бабуся до мене: </span>
<span> — Придивись-но, в тебе очі зіркіші, чи не горобчик коло ластів'ят примостився? Отой крайній, сьомий? Це він так кричить: "Пі-пі-пі"? </span>
<span> І справді, то був горобчик, молоденький. Він, як і ластів'ята, то махав крильми, то широко розкривав дзьоба, то безутішно верещав, то кидався назустріч чужим батькам. </span>
<span> Але, мабуть, старі ластівки швидко розпізнали непроханого гостя, бо весь час обминали його. </span>
<span> — Бач, таке мале, а вже хитре, — промовила бабуся. — Видно, голод — не пан, як скрутить, ще й соловейком заспіваєш. </span>
У Насті починається весілля з коханим, але у село приходять татари і беруть її у ясир. Далі - довгий шлях через степ, кровава дорога, під час якої Лісовська знепритомніла. Прибула до Кафи, де навчалася. Її купили за чудову вроду у підданні Сулеймана. Спочатку Настя - проста служниця, але після зустрічі з повелителем потрапляє у гарем.
