Якось я сидів на лавці в затінку яблуні і розглядав малюнки у свіжих журналах. З хати вийшла бабуся і запитала: <span> — А листа від дядька Михайла нема? </span> <span> — Нема, бабусю, — відповів я. — Зате аж п'ять журналів і цілу купу газет поштарка принесла. </span> <span> Бабуся примостилася коло мене. Вона кінчиком хустини протерла скельця в окулярах, озброїла очі, взяла газету і промовила: </span> <span> — Що там у білому світі робиться? </span> <span> Я любив спостерігати за старенькою, Коли та читала. її лице напружувалося, і тоді навіть на чолі і навколо очей розгладжувалися глибокі зморшки. Бабуся ставала якась урочиста, недоступна. </span> <span> Несподівано до нас звідкись долинуло: "Пі-пі-пі! Ш-пі-пі!" </span> <span> — Що це? — запитала бабуся, не відриваючи очей від газети. </span> <span> — Не знаю, — відповів я і озирнувся. </span> <span> Коли це знову: "Пі-пі-пі! Пі-пі-пі!" так жалібно. </span> <span> Бабуся зняла окуляри і подивилася вгору, туди, де над хатою висіли електричні проводи. </span> <span> — Глянь-но, — показала вона на дріт. А там, вишикувавшись рядочком, сиділи молоденькі ластівочки. Аж семеро. </span> <span> Сидять собі, крилечками махають, а як побачать батька-матір, то дзьобики розкривають. А ті підлітають до них і дзьоб до дзьоба — годують. </span> <span> Довго ми любувалися пташками. Раптом бабуся до мене: </span> <span> — Придивись-но, в тебе очі зіркіші, чи не горобчик коло ластів'ят примостився? Отой крайній, сьомий? Це він так кричить: "Пі-пі-пі"? </span> <span> І справді, то був горобчик, молоденький. Він, як і ластів'ята, то махав крильми, то широко розкривав дзьоба, то безутішно верещав, то кидався назустріч чужим батькам. </span> <span> Але, мабуть, старі ластівки швидко розпізнали непроханого гостя, бо весь час обминали його. </span> <span> — Бач, таке мале, а вже хитре, — промовила бабуся. — Видно, голод — не пан, як скрутить, ще й соловейком заспіваєш. </span>
Новелла останній листок дає нам урок що не можна втрачати надію треба просто вірити в найкраще. Зкожним днем надіятись що завтра наступе новий день та принесе нам нові радощі. Жити одним днем для того щоб залишились яскраві спогади із життя. Та запам*ятати що не існує кінця а є лише початок. Цінити те що маеш на сьогодняшній день та мати надію яка збереже цей світ.
Тарас Шевченко - Людина з великої літери. Саме Тарас Шевченко був великим діячем укр культури, народу. Кожне слівце Тараса Шевченка для України і українців є гордістю, славою і, звісно, окрасою укр мови, тому що ці слова прикрашають нашу рідну мову.
Батько Михайлика — лицар-хлібороб. В образі Панаса Дем’яновича втілена ота вікова селянська мудрість і доброта, що так характерна для простих, чемних трудівників-хліборобів. Все життя своє батько працює на землі, на тій загорьованій десятинці, що і годує, і зодягає, і на світі держить його і сім’ю. Таким чином, першовідкривачами краси життя виступають потомственні хлібороби.