Добрий і щедрий - поділився горохом з голодною детиною.
Безросудлевий-пішов в зимку до друзів на гірку без взутя.
Розумний-зразу в школі проявив свої здібності до читаня,і тому його зразу перевили до 2 групи.
Гарний слухач-коли дідусь йому розповідав казки то він уважно слухав.
Объяснение:
Мені також потрібно допоможіть будь ласка
Мені здається що це ☺☺☺☺☺☺
Олесь- маленький хлопчик, ходить до школи. Кмітливий, з глибокими очима. Він любить зиму, сніг, природу. Малює на снігу візерунки. Олесь здається добрим, бо піклується за природу, роздивляється все навкруги, поки йде до школи, ділиться своїми скарбами з Федьком. Фантазує, коли роздивляється під льодом життя на тлі річки. Жалісно йому і сосни, що може вмерти, і плітку, яку схопила щука. Дядьки, вчителька, хлопці вважають Олеся дивакуватим. Бо він хоче робити все по-своєму, по іншому бачить все навкруги, більш ходить одинаком.
<span>В історії українського народу було чимало сторінок, згадувати які не можна без болю в серці, одна з них – кріпацтво, тому не дивно, що ця тема хвилювала багатьох українських письменників. Не була чужою вона й для Марка Вовчка (справжнє ім’я – Марія Вілінська). Цікавою в цьому плані є повість «Інститутка», в якій широко та яскраво показно суперечності між кріпаками та поміщиками, чітко й колоритно розкрито образи поневолених селян і панів-гнобителів. Авторка намагалася максимально показати абсурдність ситуації, коли людина обмежує права іншої людини, знущається з неї, і весь цей світ рабства Марко Вовчок показує через сприйняття його дівчиною-кріпачкою Устиною.</span><span>У творі протиставляються дві ворожі сторони: по один бік – безправ’я, злидні, муки; по другий – розкіш, безжурне дозвілля, дика сваволя. З одного боку – Устина, Назар, Прокіп, бабуся; з іншого – стара пані, панночка, пан, пани-сусіди. Письменниця пропонує читачеві самому порівняти образи та дійти висновку: кріпацтво – це ганьба людства.</span>Без зайвої сентиментальності Марко Вовчок передає правду кріпацького життя; об’єктивність, емоційність, лаконічність розповіді надають творові певної простоти й цілісності. Саме завдяки цьому повість сприймається як незаперечний правдивий документ часу, а особлива цінність його полягає у викривальному характері «Інститутки».Найповніше, однак, письменниця змалювала образ інститутки, протиставляючи зовнішню вроду внутрішній звироднілості. Це миле з обличчя, а насправді дегенеративне створіння, що бралося «французької освіти», стало прокляттям усіх кріпаків. Її важко назвати людиною, бо вона знущається зі знедолених кріпаків, мало не вбила Устину та внаслідок стає заручницею своєї ж сваволі, жорстокості, цинізму, дурості.<span>У своїй повісті Марко Вовчок дає зрозуміти, що кріпосницька система є ганебною для цивілізованого суспільства. Талант авторки допоміг розкрити характерні риси епохи та втілити їх у реальних образах та показати саму сутність соціальних протиріч.</span>