Для мене Тарас Григорович Шевченко-це все. Вперше про нього я почув від своєї матері. Вона розповідала мені про те,якою великою людиною він був.Дійсно, коли я проходив його творчість в школі-я твердо зрозумів, що це Великий письменник та художник не тільки тих, давніх часів,а й сьогодення.Читаючи його твори,я продовжую паралелі з сьогодення ,і бачу , що він був не тільки талановитим митцем,а провидцем
<span>Між 1185 і 1187 роком, тобто незадовго до спустошливої навали на Русь татаро-монгольських орд, було створено одне з найбільших творів давньоруської літератури - "Слово о Полку Ігоревім". Повна назва цього твору, що відноситься до жанру слова, звучить так: «Слово про похід Ігорів, Ігоря, сина Святославова, внука Олегового". "Слово", мабуть, можна вважати художнім витвором того часу, в якому з великою точністю переданий образ Давньої Русі. Автор цього твору досі залишається загадкою для багатьох вчених-дослідників, літераторів, так і просто людей, які цікавляться історією створення цього рукопису. В основі "Слова..." лежать реальні історичні факти, що оповідають про невдалий похід на половців князя Ігоря Святославовича. Головним почуттям ж, яке турбувало автора "Слова о полку Ігоревім" була любов до Батьківщини, до російської землі, до народу. Автор олицетваряет природу, в "Слові..." вона не є тлом, а головним героєм.. .
Автор «Слова о полку Ігоревім» проявив спостережливість по відношенню до природи. Він описує прекрасний і дивовижний образ землі великого російського народу - образ Російської землі. У світовій літературі налічується небагато творів, у яких широко показані багатства Російської землі. Образ батьківщини, повної міст, річок та численних мешканців – протиставлено образу половецького степу. Можна з упевненістю сказати, що "Слово..." присвячене не якогось окремого герою (князя Ігоря, як видно з назви твору) , а навпаки російської природи, яка одушевляется автором і подається як діючий персонаж літопису. Читаючи це геніальний твір Дрневнерусской літератури, починаєш зустрічатися з тим, що розумієш, що перо автора "Слова..." надихала природа могутньої Руської землі. Тому воно привернуло людей, які не байдужі до своєї Батьківщини і до совему рідного народу.
Автор "Слова..." з надзвичайною красою описує багатства російської природи: великі річки Дон, Волгу, Дніпро, Дунай, найдавніші міста Київ, Чернігів, Курськ, Переяславль, Новгород, "синє море" і величезні простори рідних степів. Таким чином, творець відчуває природу не що інше, як єдине целове, єдиний організм, одну Всесвіт зі своїм кругообігом.
Обширність Руської землі відчувається, коли автор описывет дії в різних частинах Стародавньої Русі одночасно:
"Коні іржуть за Сулою -
дзвенить слава в Києві;
труби трублять в Новогороді -
стоять стяги в Путивлі! "
Тут йдеться про безліч міст на Русі. Також розповідається, що рідна земля співчуває своїм "дітям" - російським воїнам допомогою сонця:
"Тоді Ігор глянув
на світле сонце
і побачив своїх воїнів
тьмою прикритих";
"Сонце йому тьмою путь заступало... ";
криком звірів і птахів:
"...ніч стогонами грози птиць збудила;
свист зверниный встав, взбился дів..."
Тим самим, земля намагається попередити князя Ігоря Святославовича не робити похід на половців. Природа немов хотіла зупинити Ігоря, не пускати його далі: «Але поглянувши на сонце в цей день, здивувався князь Ігор на світило: серед білого дня нічна тінь ополченья російські покрила...... » Всілякими знаками намагалася природу попередити свого "сина" Ігоря про небезпеку, що насувається, але він не послухався свою "неньку". Як відомо з рядків "Слова... ", новгород-сіверський князь потім зазнає поразки, не зумівши впоратися з "дітьми бесовыми" - половцями і полоцкими князями.
Природа, до того ж, допомагає Ігорю втекти з полону: Донецстелет йому зелену постіль на своїх срібних берегах, одягає його теплим туманом:
"Чимало тобі величі,
лелеявшему князя на хвилях, стлавшему йому зелену траву
на своїх срібних берегах,
одевавшему його теплими теплими туманами
під покровом зеленого дерева..."
Природа постає живою і одухотвореною, що разом з усім народом переживає за долю Батьківщини. Ось чому, як до живого, звертається Ярославна до Дніпра-Словутичу:
"Про Дніпро Словутичу!
...Прилелей ж, господине, мого милого <span>до мене</span></span>
<span>
Без
верби і калини нема України (за твором
М. Вороного "Євшан-зілля")</span><span>
І.
Микола Вороний — творець поетичних
шедеврів. (М. Вороний — неперевершений
майстер слова, автор глибоко патріотичних
творів. "Навіть за умов тотальних
царських заборон і переслідувань
українського слова, — слушно зауважує
Г. Вервес, — Вороний створив... непересічні
речі, які й зараз можемо сміливо віднести
до його кращих надбань".)</span><span>
II.
Святі почуття людини, оспівані у поемі
"Євшан-зілля".</span><span>
1.
Наскрізна ідея твору. (Через увесь твір
проходить ідея любові до рідного народу,
до своєї Батьківщини, до місця, де ти
пустив своє коріння. І горе тій людині,
яка відцуралася свого народу і, потрапивши
у чужу землю, забула рідне слово,
материнську пісню, батьківські заповіти.)</span><span>
2.
Образ ханського сина. (Ні пісня колискова,
ні розповідь про нещасного батька не
розбудили в хлопцеві мрій про вільне
життя. І лише ароматне зілля допомагає
йому згадати рідний степ, милу сторону,
своїх батьків. Він ніби прокидається
від довгого сну, він розуміє:</span><span>
Краще
в ріднім краї милім</span><span>
Полягти
кістьми, сконати,</span><span>
Ніж
в землі чужій, ворожій</span><span>
В
славі й шані пробувати!)</span><span>
III.
Актуальність поеми. (В образі ханського
сина М. Вороний зобразив тих українців,
які забули, "чиїх батьків ми діти",
тих, які мовчать і не мають сили вибороти
крашу долю своїм нащадкам, тих, які
шанують чужі звичаї і занедбали рідний
край. Закінчуючи поему, М. Вороний ставить
риторичне питання:</span><span>
Де
ж того євшану взяти,</span><span>
Того
зілля-привороту,</span><span>
Що
на певний шлях направить, —</span><span>
Шлях
у край свій повороту?!)</span><span>
</span>
1.Брихати не можна.
2.Якщо ти з бреше ш то це може тебе не врятувати.
3.Краще гірка правда ніж солодка брехня.
4.Якщо багато брехати то в ситуації в якій ви кажете правду вам можуть не повірити.