<span>. пан віддав йому сто карбованців і пару коней з коляскою та з кучером.
</span><span>Тоді той чоловік
і думає: «Дай поїду ще до того города, де води нема: може, й то правда;
може, дам я їм води». Сів та й поїхав до того города. Не доїжджаючи до
города кілька верст, зустрілась йому бабуся, що несла пару відер води на
коромислі.
</span>— Що це ти, бабусю, несеш?
— Воду, синочку.
— Дай же й мені напитись.
— Е-е-е, синочку! Я ж її несу за тридцять верстов; а поки ще
дійду додому, половину розхлюпаю; а сім'я у мене велика, пропаде без
води.
— Я от приїду у ваш город, наділю води на всіх, і буде тієї води з вас довіку.
<span>Вона йому дала напитись, а сама така рада стала та мерщій у город трюшком і розказала всім горожанам, що їде такий чоловік, що воду їм дасть. Горожани всі вийшли за город, назустріч тому чоловікові, з хлібом-сіллю і всякими подарунками. Як прийшов цей чоловік
у город, найшов той кущ малини, що ріс посеред городу, викопав його — і
потекла вода відтіль по всьому городу. Горожани нагородили його і
грішми, і усяким добром, так що він етав тепер багатший від свого
дядька. Далі й думає: «Піду ще в те королівство, де королева дочка
нездорова — може, вилікую її».
</span>Як задумав, так і зробив. Приїхав туди, прийшов до королевих
хоромів, а люди, всі такі смутні, бігають та охають! Він і питає їх:
— Я чув, що у вашого короля дочка дуже нездорова. Хай як вони її не лічать, нічого не подіють; тільки я б її вилічив.
— Е, чоловіче, куди тобі! Заморські лікарі нічого не подіють, а ти й подавно!
— Отже, скажіть королеві.
Вони сказали королеві. Король вийшов до нього та й каже:
— Якщо вилічиш, нагороджу тебе так, що не буде багатшого од тебе у світі, ще й дочку свою віддам за тебе.
<span>Пішов той чоловік,
подивився на неї, а вона вже й кінчається. Він узяв, настругав глухого
угла, підкурив її — і вона одразу подужчала так, що днів за три і зовсім
одужала, знов стала такою, як і перше.
</span><span>Король і всі люди такі стали раді, що й не сказати. Король на радощах і каже цьому чоловікові:
</span>— За те, що вилікував ти мою дочку, я її віддам за тебе, та ще, як умру я, ти будеш королем на моїм місці.
<span>Скоро й справді король помер, а на його місце став цей правдивий чоловік.
Прокоролював він уже кілька там літ, коли приїжджає у його королівство
якийсь-то багатий, купець і посилає спитати короля, чи дозволить він
йому поторгувати у його королівстві. Король звелів йому прийти до нього.
Приходить купець. Король одразу пізнав свого дядька, але не показав
йому й виду: побалакав та й одпустив його торгувати. А своїм людям
заказав, щоб не відпускали його додому, а щоб, як буде збиратись він
їхати, просили його до нього. Так і сталось. Приводять цього купця до
короля, король і питає його:
</span>— З якого ти королівства?
— З такого-то.
— Із якого города?
— З такого-то.
— Як прозиваєшся?
— Так-то.
Тут король і признався, що він його небіж — той, що без вісті пропав.
— Ну, що, дядьку: ти казав, що кривдою лучче жити, ніж правдою;
отже, ні! Ти тільки купець, а я король — правда кривду переважили!
— Як же се сталось?
Той і розказав йому все, що з ним діялось: як він хотів
повіситись, як слухав, що чортяки говорили: все, все... А напослідок
навалив він усякого добра два кораблі та й подарував дядькові, сказавши:
— Я забуваю все те, що ти мені робив. Бери собі оці два кораблі з
усім добром. А як приїдеш у свій город, розказуй усім, що лучче жити
правдою, аніж кривдою.
Узяв дядько ті два кораблі з усім добром і поїхав додому. Як
приїхав уже, стала його заздрість мучити: чого й він не король. Сумував,
сумував він, а далі й думає: «Піду й я вішатись, може, й мені так
прилучиться, як моєму небожеві».
<span>Узявши мотузок, пішов у ліс на те саме місце, де хотів вішатись
його небіж. Але цьому не так прилучилось — де не взялись чортяки,
схопили його та й почепили на найвищій гілляці.
</span>
"...очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти..."
"Його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…"
"Гарна була земля.
...
Івоніка любив її. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.
Як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу."
Марічка.
"...погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний..."
"Одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду."
"Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості."
Докія.
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом."
"...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."
У коломийках про минуле народу чується нарікання на підневільну працю, вимушену еміграцію, звучать бунтарські молитви. У коломийках розкривається світ дзвінкої краси, чистих, піднесених почуттів, дотепів, іронії, жартів та глибоких соціальних узагальнень.
Характеристика Санька і Грицика з твору"Джури козака Швайки" В.Рутківського :
Санько: єдина дитина у родині. Матір його пестить, дуже хвилюється та опікає. Це мрійливий хлопчик, який багато фантазує. Він досить спокійний, розсудливий. Санько має хист до ворожіння, подумки навіюючи власні бажання іншій людині.
Грицько: сирота, який по черзі живе у різних людей та допомагає їм по господарству. Дуже активний та жвавий хлопчик, який не може всидіти на місці. Гриць ніколи не дасть себе обманути, адже він дуже уважний до людей та має зіркі очі.