Я бы написал так:
Федю ти дуже добрий та сміливий хлопчик, але іноді буває, що ти ображаешь інших, ось наприклад коли хлопці запускали повітряного змія, то ти приходив до них та відбирав його, але ти все ж таки іноді повертав змія власнику зі словами "Навіщо мені твій змій? Мені батько принесе бумаги та я зроблю собі ще кращого ніж у тебе.". Федько ти зробив дуже сміливо та мужньо коли ти взяв уся провину на себе. Федю ти справжній друг, який ніколи не зрадить свого товариша. Молодець!
С ебя спасибо и лучший ответ.
Напиши так
1. Хто для мене т.ш.
2. Я люблю йоговірші тому що
3. його вірші мене навчають
4. Підсумок. т.ш. це... , його вірші..., мене вчать його вірші робити...
Олекса Стороженко
«Скарб» скорочено
Жили собі чоловік та жінка. Усього в них було доволі. Свого сина єдиного
вони шанували й пестили, особливо мати. Усе, що забажає, виконували, не
давали й пилинці впасти.
Доріс Павлусь до парубка, зробився гладким та опецькуватим, тільки руки в
нього білі й ніжні, бо ніколи роботи не знали. Чоловік картав жінку —
навіщо такого лінивого виростили, що з ним буде, як їх не стане. Мати
відповідала, що на все воля Божа.
Якось Павлусь уночі розвередувався — захотів меду. Мати побігла по селу
шукати, ледве випросила. Прибігла, а синок уже й спить. Через той мед
занедужала мати, й не стало її. За нею й батько пішов.
А Павлусеві все одно добре. Стали за ним доглядати наймит і наймичка, що
їх господиня просила колись. Щастя, як горох, так і сипалося на
парубка. У господарстві лад, прибуток, відкрили навіть шинок із лавкою.
Павлусь тільки їсть та спить, ліньки й повернутися, не те що на
вечорниці йти.
Якось на Зелені свята зібралися парубки йти шукати скарб. Вирішили
попросити Павла, щоб він пішов із ними на щастя. Той не «хотів і сказав,
що як Бог дасть, то й у вікно вкине.
Ходили хлопці до вечора, нічого не знайшли. Аж бачать — лежить здохлий
хорт. Вирішили взяти його на дрючок та й укинути Павлові у вікно заради
жарту. Так і зробили. Кинули собаку, а з нього як посипляться дукати!
Парубки хотіли забрати, а наймит не дав. І Павло сказав, що це йому Бог у
вікно вкинув, як він і казав.
Щастя не залишало Павлуся. Знайшлася хороша дівчина, одружилися вони,
народилися у них гарні діточки.
Що ж таке щастя, кого можна вважати щасливим? Є такі, що звуть щасливими
таких, як Павлусь, котрі увесь свій вік ні про кого й ні про що не
дбають; таких, які мають багато грошей і стережуть їх, як Рябко на
ланцюгу. А по-моєму, той тільки й щасливий, хто другому не заздрить,
кого Бог благословив на добрі діла. Заздрять декотрі щастю Павлуся, а от
стати б ним і не хотіли.
Розповідаючи про муки свого нерозділеного кохання, поет ніби розриває жмуток за жмутком, розкладає зів'яле листя своїх пісень, щоб воно щезло безслідно.