Тема: звернення письменника до молоді, щоб вони вирушали у мандри і відкривали нове, ніким ще невідоме, цікаве, захоплююче. Ідея: сенс життя людини — пошуки, мандри, прагнення самоствердитися; заперечення байдужості, пасивності. Основна думка: створення руху вперед, романтичного пориву, пошуку відкриттів і самовідкриттів.
Без книжки не обійтися навіть бомжу, тому книжка дуже цінна річ
На мою думку у житті собаки Вовчуна і кота Мурлинського могли б ще трапитися ось таки випадки. Одного дня бабуся відпустила Мурлинського й Вовчуна на вулицю, погуляти селом. Йдуть вони собі поруч спокійнесенько, нікого не чепаючи, але раптом Мурлинський кудись провалився. Вовчун відразу це помітив та відразу захвилювався. "Де ж він?" , "Куда ж він?" - такі думки проскочили в голові у Вовчуна. Не довго думаючи він стрибнув за ним. Виявилось, що Мурлинський впав у щилину дерев"яного моста, прям в самісіньку річку. Вовчун навіть не здогадувався куди він стрибнув. Коли собака зрозумів що він у воді, а поруч з ним ледве тоне його найкращий друг Мурлинський, у нього перед очима перебігле усе його собаче життя. Але Вовчун не здався, він боровся до останнього, та врешті решт йому вдалося спасти свого найкращого друга. Усі мокрі, холодні, Мурлинський та Вовчун поверталися додому. Весь шлях кіт дуже щиро дякував своєму другу Вовчуну за порятунок.Вовчун вчинив як справжній друг. Цей героїчний вчинок ще більше зміцнив дружбу звичайного сільського кота та собаки.
Марічка Гутенюк — кохана Івана. Познайомилася з Іваном ще з малечку. Поетична душа, складає і співає пісні, в той час як Іван грає на флоярі. Передчуває, що щасливо жити їм разом не судилося. Згодом, коли Іван пішов в найми, гине в Черемоші під час повені.
Цитатна характеристика :
Тоді дівчинка, зігнута вся, подивилась на нього спідлоба якимсь глибоким зором чорних матових очей і спокійно сказала:
— Нічьо... В мене є другі... май ліпші».
«Марічка теж вже ходила в заплітках, а се значити мало, що вона вже готова й віддатись»
«Сходились коло церкви або десь в лісі, щоб стариня не знала, як кохаються діти ворожих родів. Марічка любила, коли він грав на флоярі. Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі, прикладав мережану дудку до повних уст, і чудна пісня, якої ніхто не грав, тихо спадала на зелену отаву царинок, де вигідно послали свої тіні смереки»
«Марічка обзивалась на груфлояри, як самичка до дикого голуба,— співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з'явились — не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по горах... Марічка і сама вміла складати пісні».
«Як муть мряки сідати на гори, я сяду та й си заплачу, що не видно, де пробуває милий. А як в погожу річку зазоріє небо, я му дивитись, котра зірка над полонинков — тому бачить Іванко... Тільки співати залишу».
Томущо у карпатських гуцулів є такий звичай - якщо людину проводжати з веселощами, то на тому світі вона ніколи не знатиме суму.