П'єса Панаса Мирного «Лимерівна» є визначним явищем української драматургії ХІХ століття.
Зараз настала епоха інформаційних технологій: комп'ютерів, ноутбуків,
мобільних телефонів, Інтернету. Тому часто доводиться чути, що Інтернет
та книжка стали ворогами. Мовляв, Інтернет витіснить надруковану книгу.
А я думаю, що це абсурд.
Раніше те саме казали про телебачення. Але минули роки, а люди, в
яких є вдома телевізор, все одно купують книжки, беруть їх у бібліотеці,
читають. А не читають книг ті, хто й без телевізора та Інтернета нічого
б не читав. Просто раніше ці люди розводили теревені на лавках, а тепер
роблять це в Інтернеті та граються смартфонами.
Я вважаю, що Інтернет, навпаки, допомагає книзі. Зараз будь-який твір
літератури можна знайти в електронних бібліотеках та почитати.
Наприклад, твори для шкільної програми. Раніше для цього потрібно було
йти в бібліотеку, в книжковий магазин або просити книгу у друзів. А
тепер можна читати з монітора комп'ютера, роздрукувати твір на аркушах
паперу або користуватися спеціальним пристроєм - «електронною
книгою».Отже, книги стали доступніші завдяки Інтернету.
Ще я вважаю, що книга в електронному вигляді все одно не замінить
«живу». Монітор навантажує очі, перед ним не посидиш без кінця.
Інтернет-книга не може слугувати подарунком на день народження або інше
свято. В ній немає гарних ілюстрацій, як в друкованій, до того ж
друкована книжка сповнена якоїсь особливої чарівності. Її можна взяти до
рук, погортати, вона пахне друкарнею.
<span>Я бачу тільки один мінус для книг в тому, що поширився Інтернет. Я
пам'ятаю, раніше ми обмінювалися книжками, а потім обговорювали, що кому
сподобалося. А тепер попросиш книгу, а у відповідь: «Скачай в
Інтернеті». Не всі розуміють, що читати «живу» книгу приємніше, а потім
хочеться поділитися тим, що прочитав.</span>
«...У греків є Таїс, у римлян — Лукреція, у єгиптян — Клеопатра, у французів Жанна Д’Арк... у нас — Роксолана», — так сказав про героїню повісті О. Назарука П. Загребельний. З такою високою оцінкою постаті Роксолани важко не погодитися. Але щоб донести до читача цю думку, будь-якому митцю знадобляться не абиякі здібності. Назарук зі своїм завданням упорався «на відмінно».
Можна із впевненістю сказати, що таємниця цієї жінки не розгадана й досі. Її особа — це поєднання настільки полярних рис, що розводило дослідників на різні боки: одні ставали палкими прихильниками, інші — засуджували.
Ця жінка — віддана мати, але здатна на пролиття крові дитини іншої жінки. Вона — патріотка свого краю і та, хто приймає віру іншого народу, який нищив людей її землі. Цей перелік можна продовжувати.
Не викликає сумніву одне: це дуже цікава постать. Мабуть, через те до образу Роксолани зверталися різні митці. Його змальовували в своїх картинах художники. Про неї писали опери та пісні, знімали і знімають кінофільми. Образ Роксолани відтворено в архітектурі, скульптурі та прикладному мистецтві.
Чому ж саме її ось вже понад чотириста років пам’ятають і шанують? Чому саме їй присвячують наукові дослідження, її портрети й сьогодні прикрашають музеї (у Національному музеї у Львові є портрет Роксолани роботи італійського майстра)?
У світі цю видатну жінку знають як Хуррем, Роксолана, Хосені. У Стамбулі ще височіє мечеть, збудована Роксоланою на місці Аврет-базару, де колись продавали в рабство людей, поряд з нею — притулок для знедолених. Усипальницю Роксолани розміщено недалеко від гробниці Сулеймана Великого.
Якою ж змальовує цю жінку Осип Назарук?
Ім’я Роксолана походить від двох слів: «Рекс», що означає король, «алани» — предки українців.
Повість «Роксоляна» розпочинається розповіддю про підготовку до весілля Насті Лісовської і Степана, сина львівського купця. Але на містечко напали турки і багатьох українців взяли в полон. Серед них була й Настуся... Дівчину потім тричі перепродавали на невільничих базарах, аж поки вона потрапила до гарему Сулеймана. Туг вона виконувала різну роботу: прибирала, сиділа як сторожа в передпокоях. Саме тоді, як говорить автор, «надійшов пам’ятний день і таємнича година її долі». Стоячи біля дверей султанської одаліски, вона, яка не мала права піднімати очі на султана, один-єдиний раз боязко глянула на нього. Цей погляд вирішив її подальшу долю.
Дівчина-християнка вразила Сулеймана спочатку своєю зовнішністю, а пізніше — розумом. Її побожний учитель Адбуллаг навчив її добре розумітися на Корані, тому дівчина знала, що згідно з Кораном чоловік не може силою взяти дівчину, бо то великий гріх. Мабуть через те говорила з Сулейманом сміливо, переконливо, так, як з ним не говорив ніхто, окрім рідної матері.
Султана, розумного та освіченого чоловіка, зацікавило не тільки те, Що казала невільниця, «але й свобідна форма, і вже перший акорд її, перші слова: вічна правда, рівність перед Богом». Ще будучи полоненою, Роксоляна у розмові з Сулейманом сміливо каже: «Я будувала б, будувала багато... наперед збудувала б велику імарет (кухню для убогих), ...велику дарешттіру (лікарню), ...кара- вансерай для подорожніх і чужинців». Ці слова довели, що ця дівчина мала не лише великий розум, але й дуже добре серце, вона не забуває людей з країни, з котрої потрапила до Туреччини. Саме це відзначив для себе султан. З часом Ель Хуррем отримала волю, прийняла іслам, стала дружиною Сулеймана Великого, народила трьох дітей: «Вона блистіла умом і веселістю, безоглядністюімилосердям».
