«Ніколи не мав вільної хвилини: гнали на панщину, і він ішов, як не з косою, то з ціпом, - косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував в лісі дубки, кленочкі, Яворках і тикав їх, де було місце: навколо будинку, край вулиці, біля криниці. Взимку возився з гноєм, розносив його на город і на поле. Коли стомлювався, розтирав снігом руки й обличчя - вони горіли як жар. Ще й не пахло бруньками, заготовляв живці, ховаючи їх у погребі. А з теплом обскубувати дички. Хто просив, нікому не відповідав відмовою ».
«Викопані і пересаджені їм деревця не сохли. ... Прищепи його приймалися, оскільки він не щеплял на вербі груші ».
<span>«І все село звірялося по ньому. Люди пам'ятали, як він посіяв рано - і вродило, як посіяв пізніше - й теж вродило. А коли викликав хмари і накликав дощ, ніхто не вагався: він не небудь - мудрець, Планетник ... ». «Не було такої роботи, яку не подужав би або якої цурався б. На його дворі не залежувався не то що гній, а й Синячка. Зі свого поля він позбирав і повиносили камінчики .. Наковивал жорно, виправляв шкіри, шив кожухи. Корова не могла готелів, звали і допомагав корові. Лікував коней, які кульгали. Готував зілля від різних хвороб. А дітям робив свистки і сопілки. Одного тільки цурався - не вступав у корчму, відмовляючись від могорич: "Мені і так весело" ».</span>
Человеку нужен смех для того что-бы выражать свои эмоции,чувства. Смех это как часть самого человека. Бывают разные люди например скромные они хоть не так часто но улыбаются.каждому человеку присущи разные черты характера.Смех уже вошёл как образ жизни...ним мы каждый день выражаем , свою радость, за себя или за когото ещё.люди не будут общятся с теми людьми которые не умеют веселится...с ними будет скучно
Привіт.
Привіт.
як справи у школі?
Нормально.
А в тебе?
Теж.
Шо вчили?
Ми на уроці літератури вивчили видтні імена.
А зрозуміла,а які?
Леся Українка, Тарас Шевчинко,Олександер Олесь,Олександер Довженко,Іван Франко,Богдан Лепкий.
А зрозіміло.
Ну добре.
Папа
Папа
Соломія - мужня, вольова й ніжна жінка. Вона щиро кохає Остапа і є його вірною подругою, заради коханого «не пожалувала кіс своїх», «вбралась у чоловічі штани та ладна була мандрувати» хоч на край світу. її мужність і воля набувають величезного вияву, коли разом з Остапом вона перебуває у плавнях. Незвичайну енергію виявляє жінка, коли перев’язує рану Остапові, волочить його з плавнів, дбає про його одужання. Пейзажні картини, використані автором, розкривають складність і трудність обставин, у яких доводилося Соломії боротися за життя Остапа, а відтак - за волю. Вольовий характер сильної жінки, коли вона відчула, що може не знайти тяжко пораненого Остапа, передається простими реченнями (або складносурядними) з багатьма дієсловами: «Соломія знесилилась і впала. їй стало душно. Піт краплями стікав по виду, груди важко дихали і очі блищали, як у звіра, що попався у лабети». У малюнках природи письменник здебільшого використовує чорні й червоні барви: чорні - при зображенні мороку, осінньої ночі, червоні - в картинах пожежі. Обидва кольори співзвучні переживанням Соломії. «Та ще коли б вона (Соломія) хоч могла бачити його рану, обличчя - їй, здається, не так би важко було. А то ся пітьма, сей чорний, клятий морок. Він оточав її з усіх сторін, слався перед очима, висів над головою, заповзав під шкіру, виповняв її всю та гнітив очі…».