Дарунок
В крамницю ста́лих алегорій Зайшов новаторський митець: - Якісь у вас вони всі кволі, - Ялозив стобанківок прес, - Подайте ту, що для навару, Та щоб не жилава бува. Вживати звичні - для загалу. Мені ж потрібна центрова. Оця – обпатрана, мов курка, Ота – у кожного вже є, Тягучі ці, неначе жуйка, А ця – вже точно не моє. У продавчині лоб роси́ться: - Ви, певно, пишете байки́? - Ні, приглянулася дівиця. - То подаруйте квіточки!
Хлопчик-зірка ріс й виховувався вкупі з дітьми Лісоруба. Дитина росла дуже красивою. Зачарований своєю красою, він знущався і виставляв на сміховисько усіх, хто був негарний. Проте ця врода обернулася йому на шкоду, бо виростав він гордий, себелюбний і жорстокий. Він не тільки не мав співчуття до нужденних, сліпих, калік, а ще й кидав у них камінцями та проганяв. Він виколов очі кроту, підрізав крила птахам, вбив білочку. Але одного разу він сам перетворився на виродка з обличчям жаби, коли відмовився від матері, що прийшла до нього у вигляді жебрачки. Це було покарання за його гріх.Три роки бродив Хлопчик-зірка по світлу, шукав матір. І ніде він не зустрічав ні любові, ні милосердя. Усі обходилися з ним так само, як колись він сам поступав з іншими. Та всеж Хлопчик-зірка заслужив щастя. Пізнавши страждання, він навчився співчувати горю інших, він став милосердним.
<span><span>Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.
Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками.
Кайдашиха була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними.
Мелашка :
Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на
червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна,
як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида,
з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та
червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні
брови, густі-прегусті, як шовк.
Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.
</span></span>
Козацькі пісні співалися по всій Україні і найбільше в центральних районах Ліво- і Правобережжя, де розгорталися воєнні дії. Про це свідчить їх лексика, розспівний мелос, типовий для цього регіону. Він виходить за межі традиційної обрядової пісні, наближений до міської лірики, нерідко у маршових темпах. Очевидно сама епоха, козацьке середовище, у якому було немало освічених людей, помітно розширили лексичні та інтонаційно-музичні обрії фольклору. Виконання цих пісень формувало гуртовий спів, який впливав на розвиток інтонаційного діапазону пісень, на їх діалогічність, збагачення драматургійної форми. Так, заспівно-приспівний характер пісень "Ой на горі та женці жнуть" або "Засвистали козаченьки" засвідчують появу нової контрастної драматургії в мелодії. Ряд історичних пісень (про Морозенка, про Саву Чалого, про Нечая, про Хмельницького) любили співати кобзарі, лірники, накладаючи свій карб на музичне відтворення цих сюжетів, трактуючи їх у стилі дум. Поширившись по всій Україні, історичні пісні адаптували риси пісенного стилю тих територіально-мистецьких середовищ, де їх найбільше любили й виконували. Це засвідчують численні варіанти тих же пісень, позначені барвами локальних стилів Подніпров'я, Причорномор'я, Волині, Карпат тощо.
1 Смерть батька
2 Тарас іде в найми до дяка
3 Знущання дяка над малим Тарасом
4 Тарас тікає від "горе-вчителя"
5 Тарас іде вчитися у сусіднє село до дяка-маляра
6 Важка робота замість навчання
7 Тарас іде до третього дяка
8 "Нічого з тебе не вийде"
9 Тарас повертається у рідне село
10 На що Тарас витрачав зароблені гроші
11 Тарас не полишає мрії навчитися малювати і знаходе нового вчителя
12 Зруйновані дитячі мрії