Андрій
Малишко
В завійну ніч з незвіданих доріг,
Від злих заграв і переправ
жорстоких,
Мене тривожать дальні голоси
Живих і мертвих, знаних і
забутих;
З обличчями, притертими, як пил,
З корінням рук, з півкулями
зіниць,
В пороховім завзятті, як в надії,
Ті голоси вплітаються вночі
У дерево, в невкриту сизу воду,
І спопеляють камінь жаром слів,
І спопеляють серце.
— Не забув?
Не кинув нас на муку і розпуку?
Вставай, іди! — І я встаю, мов клен,
Пронизаний очима й голосами...
Олесь Донченко "Лісовою стежкою"
План
1. Опис дівчинки.
2. Дівчинка біля струмка
3. Улянка-кульбабка.
<span>4. Осінь у лісі.</span>
Люба – одна з героїнь повісті, подруга Михайлика. Ця маленька дівчинка одразу завойовує симпатію читачів своєю добротою, чуйністю, щирістю.Вперше ми знайомимося з Любою, коли Михайлик іде збирати черешні. Це “чорнява худенька дiвчинка рокiв восьми, очi в неї карi, з краплинами роси, рум’янцi темнi, а губи вiдстовбурчились рожевим потрiсканим вузликом i чогось радiють собi”. Вони легко знаходять спільну мову. Ця дівчинка завжди доброзичлива та весела. Вона ніби випромінює сонячні промені. Разом з Михайликом вони грають і в лісі, й на ковзанці.Люба знає багато таємниць природи. Вона наче маленька лісова царівна: “В лiсi, наспівуючи собі, на сонячнім кружальці аж вививалася в танку маленька дівоча постать, їй…ніяк не хотілося відходити від сонячного кола, яке пiдсвiчувало веселi босі ноженята, i Люба кружляла й кружляла на ньому, поки не впала на землю”.Незважаючи на свій невеликий вік вона вже справжня господиня, вміє готувати смачні страви та пригощає Михайлика кулешем. А коли хлопчик дякував й “підхвалював куховарку, а вона соромливо i радісно відмахувалася смаглявою рукою, в якій тримала зачерствілий житник”. Люба вміє підтримати друга в біді та смутку. Вона вміє поспівчувати і втішити: “…Я знаю: у тебе горе, а коли горе – в усіх болить серце. Того й хотіла побачити тебе.” Після смерті рідних Люба і мати допомогли пережити Михайлику важкі часи.Через образ Люби автор показав справжню щиру та вірну дружбу.
Небо ясні зірки вкрили
Небо ясні зірки вкрили,
Нашу землю освітили.
Снігом білим спорошило,
Нам дорогу помостило.
Добрий вечір господарю,—
Ми принесли Богу дари.
Наши пісні гарні дари
Рожденному для похвали.
Боже благий, Боже щирий,
Пошли же нам рік щасливий.
отвечала на этот вопрос Sofi20079
Українська пісня - це бездонна душа українського народу
<span> </span>
<span> Українська пісня - це бездонна душа українського народу </span>
<span> О. Довженко </span>
<span> </span>
<span> Українська пісня — це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старості. З піснею на вустах він не тільки відзначає свята, не тільки прикрашає народні обряди, а й також славить свої перемоги на ворогом: </span>
<span> </span>
<span> Як вдарили з семи гармат </span>
<span> Усереду вранці — </span>
<span> Накидали вороженьків </span>
<span> Повнісінькі шанці! </span>
<span> </span>
<span> Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала в пісні. Релігійні почування висловлюються в лірницьких піснях; тяжка праця на своїм власнім полі — в обжинкових та косарських піснях («Ой любо та мило»); ще тяжча праця на панських ланах — у кріпацьких («У неділю рано-вранці», «Яром, хлопці, яром»); мандрівки за заробітком — у чумацьких та бурлацьких («їхав, їхав та чумак Макара», «Зібралися всі бурлаки»); туга за ріднею та Батьківщиною на чужині — у рекрутських («Ой не жаль мені ні на кого»); щасливе або безнадійне кохання, суперництво, життя за нелюбом, підступність злої свекрухи, краса природи — в ліричних та родинно-побутових піснях («Цвіте терен, цвіте терен», «А я в батька росла», «Била мене мати»). </span>
<span> Духовне життя людини знайшло вираження у народних піснях і має форму яскравих епітетів, що повторюються (чисте поле, червона калина, зелений явір, красна дівчина, вірний кінь, бистра річка та ін.). </span>
<span> Про красу і силу народних пісень із захватом писало багато українських письменників. Іван Франко казав у «Мойсеї»: «Задармо в пісні твоїй ллється туга і сміх дзвінкий і жалощі кохання, надій і втіхи світляная смуга?» О. Дей висловив це по-своєму: «Українська народна пісенність — дорогоцінне надбання поетичного генія трудового народу, нев'януча окраса його духовної культури». </span>
<span> Залишки давнини серед українських народних пісень найбільше зберегли пісні обрядового характеру: </span>
<span> </span>
<span> Іди, іди дощику, </span>
<span> Зварю тобі борщику </span>
<span> В полив'янім горщику! </span>
<span> </span>
<span> Велика частина цих пісень зв'язана з порами року (колядки, щедрівки, веснянки) — «Щедрий вечір, добрий вечір», «Зеленеє жито». В колядках та щедрівках народ звеличує господаря та його родину, в них ці люди зображуються гарними, багатими, щедрими, здоровими, привітними, в яких «радісно на серці, повно на столі». Такі пісні повинні були накликати щастя і всілякі блага на двір господаря, тому що співали їх від щирого серця, з чистими думками. </span>
<span> Дуже цікавими з обрядових пісень є русальні та купальські пісні, які супроводжувалися танками, ворожінням та іншими дійствами. Через обрядові пісні пізнається світогляд наших пращурів із тих часів, коли люди поклонялися дохристиянським богам — Перуну, Дажбогу, Ладі та іншим. </span>
<span> Із пісень родинних ми дізнаємось, яке місце в житті попередніх поколінь по сідала родина та різні сімейні турботи: </span>
<span> </span>
<span> А чужа сторона </span>
<span> І без вітру шумить, — </span>
<span> Чужий батько, чужа мати </span>
<span> І не б'ють, то болить. </span>
<span> </span>
<span> Із історичних пісень — про важливі історичні події, які переживав народ: </span>
<span> </span>
<span> Ой Морозе, Морозенку, </span>
<span> Ой да ти славний козаче! </span>
<span> За тобою, Морозенку, </span>
<span> Вся Вкраїна плаче! </span>
<span> </span>
<span> З українських пісень ми бачимо, як глибоко народ відчував красу життя. Народні пісні криють у собі таку силу уяви та багатство щирих переживань, що стали джерелом натхнення поетів та письменників. Свою найкращу повість «У неділю рано зілля копала» Ольга Кобилянська побудувала на відомому мотиві народної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Використовуючи сюжет цієї ж пісні, Ліна Костенко створила роман у віршах «Маруся Чурай». Але народні пісні не тільки надихали літераторів, вони, перш за все, звеселяли сірі будні українців, були розрадою в тяжку годину, поліпшували настрій, полегшували важку працю. </span>
<span> Наш народ має багату скарбницю пісень, казок, легенд, переказів, дум, якими можна пишатися як райськими квітами. Деякі з них пройшли крізь довгі століття і ще сьогодні причаровують блиском дорогоцінних самоцвітів. </span>