Сказку о царе Салтане и о князе Гвидоне написал Александр Сергеевич Пушкин. Он старался для нас, для всех читателей, вкладывал в это произведение всю свою душу чтобы нас этим порадовать!
Хоробрий юначе! Ти мій герой! Твій вчинок відчайдушний, сміливий та винахідливий! Я пишался би, коли б в мене був такий геройський друг, як ти. Я дуже люблю свою Батьківщину та рідне місто і теж хочу його захищати.
Човен
бідний, один
бурхнув, ниряє, покотив
от берега геть покотив
милий
Сіроманець — досвідчений і мудрий. Він довгий час був ватажком зграї, виховав багатьох вправних, сильних і сміливих вовків. До його порад завжди прислухалися молоді вовки, на його думку зважали, «він снився молодим вовчицям». А ще його проклинали конюхи та пастухи, коли він завдавав шкоди череді чи отарі. Сіроманець цитатна характеристика — «Потім вовк заспівав. Він співав тихим старим голосом…»; — «…він був найстарішим вовком світі. Все своє Сіроманче життя він водив зграю. Молоді вовки з лісів і яруг мріяли пройти у нього бойову вовчу стратегію і тактику. Він снився молодим вовчицям. Не один кінь з передсмертним кривавим хрипом падав на траву чи на сніг од зубів Сіроманця…»; — «… на старість вовк осліп. Бурхлива темнота зацарювала в його очах. Один лише нюх водив його по світу, і кашляти вже почав, і снився йому щоночі єдиний сон: срібні очі постріляних вовченят, постріляні вовчиці з білими зубами у землю, і снився він собі сам»; — «…Його проклинали конюхи та пастухи. Коли ж нічого були їсти і вовк пересиджував день або й три на болоті чи в чагарях, то й зграя сиділа позаду нього, кусаючи себе за хвости…»;
<span>Тема: оспівування трагедії Бондарівни, яка не скорилася волі пана Каньовського.
</span><span>Ідея: возвеличення волелюбства, мужності, нескореності, засудження жорстокості, підступності
</span><span>Основна думка: «Ой волію ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити, ніж з тобою поневолі на цім світі жити».</span><span>Жанр: балада.</span>
