<span>Бiльше нiж столiття вiддiляє нас вiд часу написання I. Нечуєм-Ле-вицьким повiстi «Кайдашева сiм’я», але життя героїв, їхнi вчинки i поведiнка хвилюють нас i зараз. У чому ж секрет такого довголiття лiтературного твору? Менi здається, найперше, у художнiй майстерностi автора. I. Нечуй-Левицький не бере предметом дослiдження якихось визначних, незвичайних подiй, не кидає своїх героїв у вир випробувань. Вiн показує буденне сiмейне життя, день за днем, рiк за роком. I вiдзначає, що не всi можуть пройти випробування часом та «сiмейними вiйнами» i зберегти при цьому гiднiсть, поетичну душу.</span>I. С. Нечуй-Левицький високо цiнував народну творчiсть i щоразу звертався до її невичерпних джерел. Мова повiстi «Кайдашева сiм’я» рясно пересипана, мов перлами, народними афоризмами, приказками, дотепами, пiснями. Правда, цi народнi вислови дуже часто бувають «з перцем».Старий Кайдаш говорить до Карпа: «В гуртi каша їсться, а гуща дiтей не розгонить». «Хоч мiж дровами, аби з чорними бровами»,— вiдповiдає Лаврiн матерi на питання про одруження. Кайдашиха «розпустила на всю хату мед своїм язиком», висловлюючи побажання Мелашцi: «Будь же, дочко, здорова, як риба, гожа, як рожа, весела, як весна, робоча, як бджола, а багата, як свята земля!» А сама при цьому думала: «Довго прийдеться менi вчити цю Мелашку… Коли б хоч не була така сатана, як Мотря». Цим автор пiдкреслює таку рису Кайдашихи, як облесливiсть та лицемiрство. Щоб розважити i заспокоїти Мелашку, Балашиха говорить: «Дiвка, як верба: де посади, то прийметься»,— хоч сама iз сумом вiдзначає: «У нас була, як рожа цвiла, а тепер така стала, як квiтка в’яла». Словами казки розповiдає Мотря батькам про свекруху: «В мене свекруха — люта змiя: ходить по хатi, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем».Забобоннiсть селян, їхню темноту i неуцтво I. Нечуй-Левицький показує особливо через епiзод замовляння знахаркою бабою Палажкою хвороби Кайдаша: «Пом’яни, господи, раба божого Омелька та тi книжки, що в церквi читають: єрмолой, бермолой, савтирю i ще тую, що телятиною обшита… Хрест на менi, хрест на спинi, уся в хрестах, як овечка в реп’яках…»Отже, використання фольклору надало творовi I. Нечуя-Левицького неповторного нацiонального колориту, сприяло його виразностi i бiльш глибокому розкриттю психологiї героїв.Мова повiстi «Кайдашева сiм’я» багата на порiвняння, що служить, разом з iншими художнiми засобами, успiшнiй реалiзацiї iдеї.Наприклад, автор так говорить про Кайдаша, пiдкреслюючи його згубну пристрасть: «…Червоний перець у горiлцi дражнив його, наче цяцька малу дитину». Кайдашиха «стояла над душею в Мотрi, наче осавула на панщинi». Мотря «телiпалася на стiнi, наче павук на павутиннi». Мелашка «затрiпала рученятами, неначе пташка крилами».У повiстi використанi гiперболи. Мелашка «виплакала всi сльози, що зiбрались за всi жнива, i полила ними материн садок». На кожнiй сторiнцi твору можна зустрiти багато й iнших тропiв та лексичних засобiв: епiтетiв («пiд її солодкими словами ховається гiркий полин»), метафор (горщик завищав, застогнав, «в хатi гризла Мелашку свекруха»), синонiмiв («вони разом верещали, гвалтували, лаялись», свекруха з невiсткою пищали, гавкали, сичали, репетували, кляли, наробили галасу).Високу майстернiсть виявив письменник у використаннi дiалогiв. Це надало творовi напруженого, динамiчного i навiть драматичного звучання.Варте особливої уваги застосування автором у повiстi рiзних засобiв гумору та сатири. Це комiчнi ситуацiї (Мотря з яйцями на драбинi, помилкове залицяння ченця до баби Палажки та iншi), комiчнi дiалоги (як Лаврiн з Карпом собi наречених вибирали). З такого, наприклад, дiалогу вимальовуються характери братiв: суворий, неговiркий, перебiрливий у Карпа i лагiдний, жартiвливий, поетичний у Лаврiна.А чого варта та сцена, коли «не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дiбровою вставала, то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха…». Використаний тут з одного боку прийом паралелiзму, заперечного порiвняння, а з іншого — урочистий «батальний» тон для опису нiкчемної сварки створюють неперевершену комiчну картину, хоч i з вiдтiнком суму.<span>То ж очевидна велика художня майстернiсть I. Нечуя-Левицького у використаннi всiх художнiх засобiв мови, у вираженнi авторської позицiї — людина не повинна втрачати самоповаги за будь-яких обставин i разом з тим поважати право iнших на власну гiднiсть. Недаремно I. Франко вiдносив повiсть «Кайдашева сiм’я» «до найкращих оздоб українського письменства».</span>
Доброго дня, шановний Яремо!
Нещодавно я дізналась про ваші героїчні вчинки і вирішила написати вам листа. Я вважаю, що ви дуже нетипова особистість і не просто рядовий учасник Коліївщини. Хоч з самого початку ви мені здались трохи закомплексованим і приниженим, тобто з дитинства затурканим і зацькованим наймитом, та це лише доля зіграла з вами злий жарт «багатому на лати та на дрібні сльози».. Проте ваша висока гідність, яка в юності таки заявила про себе, змусила вас вступити до табору повсталих. Спочатку ви гнались за матеріальним, що як на мене не дуже правильно. Але згодом мене вражає ваше духовне відродження, коли по при головне ви ставили мету - здобути щастя. Ви - дуже сильний характер, і по при погляди інших, я не вважаю вас месником. Ви справді маєте ніжне і любляче серце. Я найбільше ціную в вашому характері працьовитість, цілеспрямованість, доброту, чуйність, щирість, мужність, винахідливість, здатність пожертвувати власним життям заради іншого. І я буду намагатися прагнути до вас, як до свого ідеалу.
Дякую вам! З повагою, добродійка.
Визвольні традиції наших предків І. Франко у творі «Захар Беркут» блискуче втілив у художніх образах тухольців, Захара Беркута, Максима, Мирослави. Він змалював картини героїчної боротьби проти монгольської навали. Любов до батьківщини керує всіма вчинками тухольців. Захищаючи свою батьківщину, народ сповнений патріотичного піднесення, здатний на високий подвиг. Мов казковий велетень, перемагає він вдесятеро сильнішого ворога.
<span>Всі тухольці — активні учасники боротьби з монголами. Їм є що боронити: у кожного є невеликий шматок рідної і такої прекрасної землі-матері. Вони працьовиті, спільними зусиллями викували у твердій скелі вигідні стежки, провели в горах дорогу, засівали зерном поля, будували на річці загати, а тепер зупиняють ворога. Як прекрасно описує І. Франко захисників, які добирає порівняння, епітети, метафори! «Любо було глядіти на ті здорові рум’яні лиця, розігріті мужньою відвагою і гордим почуттям того, що їм прийдеться заступати своїми грудьми все, що найдорожче у них на світі, що в їх оружжя зложено велике діло» . Проте не може захоплення викликати ворог, що прийшов на цю землю. </span>
<span>З огидою І. Франко описує завойовників: «Виринають перед очима чорні страшні голови з маленькими блискучими очима. Очі ті тривожно несхибно, мов закляті, глядять на тухольців» або: «Мов полова, розсіяна з купи буйним вітром, так розсіялась їх сила по долині»</span>
