Повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять» створена на глибокій народній основі, та й сам характер цього твору пов'язаний з рідною українською природою, з казкою та піснею. У повісті письменник дуже цікаво та яскраво розповів про часи свого дитинства, відобразив взаємини з однолітками і стосунки з дорослими.Не кожному з нас буде що розповісти своїм нащадкам, не у кожного з нас буде таке цікаве та наповнене життя, як у М. Стельмаха. Та кожен з нас повинен прагнути до того, щоб зробити своє життя не менш цікавим і яскравим, ніж у автора повісті, оповідь у якій ведеться від імені головного героя твору – хлопчика на ім’я Михайлик. Вже з перших рядків зрозуміло, що Михайлик – це сам Михайло Панасович Стельмах у дитинстві. Дитячі роки письменника припали на важкі двадцяті роки минулого століття, роки, коли відбувалося важке становлення нової радянської держави, роки, які супроводжувалися холодом, голодом і злиднями.Михайлик дуже цікаво розповідає про своє життя серед близьких та рідних йомулюдей, про своє ставлення до всього, що відбувається навколо нього, про своє ставлення до подій, свідком чи учасникяких йому самому доводиться бути. М. Стельмах розкриває образ Михайлика різноманітними засобами.Письменник використовує розповіді інших героїв повісті – розповіді про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, бабусі, дідуся, дядька Себастьяна тощо, а також такий цікавий прийом, як самохарактеристика. Хлопчик дуже любить легенди та казки, які розповідають йому бабуся та дідусь Дем’ян. Мабуть, завдяки цьому світ навколо хлопчика іноді здається йому якоюсь чарівною казкою. Казковими Михайлику ввижаються дятел на старій груші і перепілка в житі, запах різних трав у лісі та аромат жита у полі, зорі у високому небі та домашні тварини на подвір’ї. Все це хлопець любить и розуміє, як ніхто інший. Михайлик тонко відчуває красу природи, оберігає її і шанує.<span>З великою любов’ю та пошаною хлопчик описує людей, які виховали в ньому любов до книги, праці, краси й добра в житті. Це і матір з батьком, і дядько Себастьян, а особливо – дідусь Дем’ян з бабусею, спогадам про яких присвячена не одна сторінка повісті. На все життя запала в душу хлопцеві картина розставання з бабусею, яка не надовго пережила дідуся, картина її останньої вечері зі своєю родиною: «При поганенькому, бензином заправленому, сліпаку востаннє вечеряла зі своїм родом бабуня. I хоча її думи i очі вже летіли у небо, ніхто не вірив, що вона прощається з світом: адже i мастила, i прибирала сьогодні в хаті, i нічого, крім душі, не боліло в неї». І вже тоді, навіть не усвідомлюючи цього, маленький Михайлик зрозумів, що «напевне, біль душі – найстрашніший біль» у житті людини»</span>
«Давня казка» Лесі Українки аналіз Тема «Давня казка»: зображення боротьби трудящих проти своїх поневолювачів та ролі і місця поета у визволенні народу від гніту. Ідея «Давня казка»: уславлення мужності, цілеспрямованості, віри у щасливе життя (поет); засудження жорстокості, жаги до збагачення, прагнення поневолити народ (Бертольдо). Основна думка: у пошані народній завжди залишаються ті, хто захищав, відстоював інтереси простого люду, жертвуючи своїм життям. Жанр «Давня казка»: ліро-епічна соціальна поема-казка. (Від казки — зачин, події відбуваються в давноминулі часи, в якійсь невідомій країні, головні персонажі — поет і Бертольдо — зустрічаються тричі, як і в казках.) Віршовий розмір «Давня казка»: Чотиристопний хорей «Давня казка» художні засоби епітети: люди добрі, поет нещасний, сумна діброва, рими-соколята, думи-чарівниці,прудкії коні,вільні руки. метафори: не цвіла урода гожа, сонечко червоне заховалось за діброву, час леті, пісні ідуть по людях. порівняння: розливався людський стогін всюди хвилею сумною, краще смерть, ніж вічний сором, і мов сон, життя минало. гіпербола: розходилась по світу стоголосою луною антитеза: у мужички руки чорні, в пані рученька тендітна. інверсія: раз у раз ходила молодь пісні – слова вислухати. фразеологізм: спіймати вітра в полі архаїзми: граф, графство, герольди. Композиція «Давня казка» Твір складається з чотирьох розділів. Експозиція: знайомство з поетом. Зав’язка: зустріч поета з Бертольдом. Кульмінація: конфлікт між Бертольдом і поетом. Розв’язка: довічне ув’язнення поета, його смерть; А поетові нащадки Слово гостреє гартують. Проблематика і мотиви твору роль митця в суспільстві; служіння музі й народові; суть людського щастя, вдячності; воїни заради збагачення. Мовно-виражальні засоби «Давня казка» а) Поетичний синтаксис: антитеза, інверсія, фразеологізми. («Час летів, немов на крилах», «Кажуть весь поміст у пеклі з добрих замірів зложився», «Золотих не хочу лаврів», «спіймати вітра в полі»). б) Тропи (епітети, метафори, порівняння): сумна діброва, римисоколята, думи-чарівниці; «сонечко червоне заховалось за діброву», «час летів», «розливався людський стогін всюди хвилею сумною», «пісні ідуть по людях» і т. д. в) Лексика твору: загальновживані слова, архаїзми із західноєвропейської літератури, фольклору (граф, графство, герольди). г) Особливості вірша: в його строфах заримована лише половина рядків.
Я хочу розповісти про другорядного героя Кактуса з твору «ТТБ» Л.Вороніної.
Це прізвисько одного хлопця, його справжнє ім’я Сашко Смик. Колись він був як усі. Мав сили рівні з іншими, був одного зросту з усіма, особливо нічим не вирізнявся серед інших дітей. Але після останнього літа він виріс на дві голови, накачав м'язи. Особливо вирізняла його серед інших зачіска, схожа на кактус. Відчувши силу, він став занадто самовпевненим, зробився бешкетником. Ображав свого сусіда Клима,обзивав його різними образливими словами.
Кактус не подобався багатьом. Автор характеризує цього героя з деякою непривітністю, зовсім не симпатизує йому. Називає цього героя орангутангом. Він дуже добре змальовує зовнішність та риси Кактуса, але без якогось захоплення ним. На мою думку, автор навіть підкреслює, що погана поведінка людей ще більше псує їх зовнішність.
Сашко у творі пережив багато пригод, дечому навчився. Мене тішить те, що він більше не буде зрадником і не показуватиме свої «колючки».