<span>Украї́нські наро́дні ка́зки — популярний фольклорний жанр (фольклор — «народна мудрість»). В народних казках передається з покоління в покоління мудрість народу, усе, що є вартим уваги нащадків, життєвий досвід, мрії народу, його почуття. У казках також знайшли відображення важливі історичні події. Казки мають повчальний характер, і в них завжди є певна мораль. Одні казки виховували любов до рідної землі, рідної домівки, рідної матері, інші до народу і Батьківщини в цілому. Є також гумористичні і сатиричні твори, які не мають педагогічного характеру. Але попри те, що різні групи казок відрізняються темами і формою, ідеї у них подібні. Усі вони прославляють мудрих, хоробрих та кмітливих і засуджують зрадливих, ледачих і підступних. Також герої різних казок дуже схожі своїми портретами.</span>Літературна казка — це авторський художній твір, прозовий або віршовий, заснований або на фольклорних джерелах, або цілком оригінальний; твір переважно фантастичний, чародійний, у якому змальовуються неймовірні пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв. Літературна казка здебільшого орієнтована на дітей. У ній неймовірне чудо відіграє роль сюжетотвірного фактора, служить вихідною основою характеристики персонажів.<span>Фольклорний канон по-різному зберігається в літературній казці, що не робить цей жанр чимось винятковим, оскільки будь-який художній текст, і передусім прозовий, розвивається на основі змішаних явищ писемності і фольклорних джерел. Літературна казка включає в себе ознаки різноманітних жанрів, що в цілому притаманне літературі романтизму. Адже саме в цей час утверджується нове співвідношення жанр – автор, коли художня свідомість перестає бути традиціоналістською. Жанрове самовизначення художньої свідомості для автора „стає не вихідною точкою, а підсумком творчого акту. Жанр пізнається важче, ніж раніше”. Усе сказане властиве і літературній казці, яка може зближуватися з романтичною поемою і фантастичною повістю, але завжди залишається самостійним жанром.
</span>
Це художній ход, який описує, що цівка солі була настільки тонесенькою, що потекла а не посипалася. Тихо, немов би не хотіла турбувати вбитого Климка, вона повільно витікала на дорогу.
Повість «Маруся» належить до сентиментально-реалістичних творів. У ньому Квітка-Основ'яненко майстерно змальовує колоритні картини побуту українського народу, опоетизовує найкращі риси його національного характеру. Показуючи високу моральність простої людини, автор наділяє її такими рисами, які оспівані в народно-пісенній творчості.
<span>У найвидатнішій повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся» зображено ідеальне і разом з тим нещасливе кохання Василя і Марусі. Молоді люди показані в повісті втіленням досконалості, як її розумів автор. Елементи ідеалізації відчуваються навіть у змалюванні самої зовнішності Марусі. І справді, Маруся — надзвичайна красуня: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте...» </span>
<span>Портрет змальований поетично, але в ньому немає індивідуальних рис, це — образ у дусі загальних фольклорних висловів про дівочу красу. </span>
<span>Довершується портрет Марусі докладним описом її вбрання, що має цілком етнографічний характер. Біла сорочка, пишні рукава, вишиті червоними нитками, черчата плахта, шовкова запаска, каламийковий пояс, мережана хустка коло пояса. </span>
<span>Ідеальні, як їх розумів автор, і риси характеру Марусі. Сам автор рекомендує її так: «О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна, та ще ж к тому тиха, і смирна, і усякому покірна». </span>
<span>Подібними рисами наділений і Василь: «Хлопець гарний, русавий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум'яний, моторний, звичайний...» </span>
<span>За доброту, працьовитість і чесність родина Дрота шанобливо поставилась до Василя. Та перешкодою до одруження була лиха царська солдатчина і майнова нерівність. Таке трактування є виявом реалістичного зображення дійсності. </span>
<span>Василь благає Наума змилуватись над сиротою і віддати за нього свою дочку. Але старий Дрот невблаганний. І Василь кориться долі. Щоб заробити на найомщика, він змушений іти в найми до купця, де навчився грамоти. </span>
<span>Щоб відтворити тяжке духовне хвилювання героя, письменник звертається до розмовних інтонацій: «А як побачив свою Марусю, яка, замість, щоб на посаді сидіть, лежить на лаві під церковним сукном, хоч і убрана і заквітчана, та не до вінця з ним, а у яму від нього іти! Як се побачив, закричав жалібно, застогнав, поблід як смерть, та тут же і впав, мов неживий!..» </span>
<span>В образі Василя втілено глибокі переживання, пов'язані з втратою надії на щастя. </span>
<span>У позитивному плані Квітка змалював образ Наума Дрота, наділивши його ідеальними рисами українського селянина. </span>
<span>Письменник ідеалізує становище селянства в умовах феодально-кріпосницької дійсності. Відомо, що жоден кріпак не міг чесною працею забезпечити собі таке щасливе і заможне життя, як у Наума Дрота. Обмеженість і консерватизм автора «Марусі» виявляється в ідеалізації кріпосництва, в умовах якого чесні, працьовиті селяни, подібні Науму Дроту, ніби можуть забезпечити собі добробут. </span>
<span>Як бачимо, важливим у повісті є те, що Квітка-Основ'яненко показав, яким душевним багатством, якою моральною чистотою наділені представники народних мас, і цим викликав симпатії до них. Для того часу, коли виступав письменник, це мало певне прогресивне значення. </span>
<span>Позитивним є, безперечно, й те, що Квітка-Основ'яненко вважав релігійність однією з основ усяких чеснот і високої моральності людини.</span>
Тому що ,Грицько обожнював свого учителя ...Адже він навчив його всього самого найкращого...Тому коли його учитель помер він сказав-Скоро я прийду до тебе,і ми будемо разом)