ДружнЯ НАЙкращi (без самi)
була призначена, пiвдругу
не маэ, собою
коли я повернувся додому, було вже пiзно
Ми з Денисом дружимо вісім років, ще коли ходили до дитячого садка. Разом прийшли в перший клас однієї і тієї ж школи. Ні в нього, ні в мене немає братів і сестер. Напевно, тому наша дружба така міцна. Правда, буває, ми сваримося, не завжди уважні один до одного, але обов'язково до своїх днів народження ретельно вибираємо подарунки. Знаємо кожну річ, яка є в кожного, знаємо бажання і мрії один одного. Звичайно, не завжди є можливість таку мрію здійснити. Не можу ж я подарувати Денисові парашут, а він мріє про нього, збирається спускатися з п'ятого поверху. Не можу навіть поки що й кінокамеру подарувати — це теж його мрія. І от думаю, думаю, особливо коли підходить січень, а в нього день народження 2-го.
Рішення мені підказала моя кішка, яка народила двох чудових кошенят. У Дениса кішки немає, але я не знаю, як поставляться до подарунка (кошеняти) його батьки. Він-то грається з моїми часто і з задоволенням, але нічого не каже про те, чи хоче сам завести кішку.
На день народження я зав'язав на шию кошеняті величезний блакитний бант — під колір очей, пригорнув його разом із бантом міцніше до себе, і відправився в гості. Цей день я ніколи не забуду: Денисові принесли в подарунок трьох кошенят: крім мого, білу пухнату кішечку з червоним бантом і рудого котика з темно-коричневими оченятами, дуже тихого й зляканого. Розгубилися всі: і ми, і Денис, і його батьки. Від розгубленості дорослі забули подумати, чи хочуть вони взагалі кішку в дім. У Дениса залишився один — тихий Рижик. Ми своїх із бантами начебто носили в гості: вони грали, бігали, смішили всіх своїми стрибками й перекидами, а Рижик, забившись у куточок, дивився на них з осудом. Його й вибрали за зразкову поведінку і скромність.
Ми маєма дбайливо ставитись до природи, вона наша друга мати! Ми не повині смітити на природі! Коли ми відпочиваємо на природі ми повині забрати все своє сміття з собою і викинути у смітник! Несміти сам і не давай смітити іншим, слідкуй за чистотою. Не зривай квітів і не вбивай комах.
На столі лежало 4 кульки: синя, червона, жовта і зелена.
Тільки-но сходить сніг навесні, до життя пробуджуються одні з найулюбленіших дерев, що ростуть у наших краях. Вони прикрашають вулиці українських міст та парки, а також ліси та поля. Вони ростуть майже скрізь. Це берези.
Весна ще не запанувала у світі, а під білою березовою корою вже стрімко біжать соки. Це гарне дерево після зимового сну готується до нової пори.
Спершу набухають яскраво-зелені березові бруньки. Потім вони розкриваються у клейкі запашні листочки. Я обожнюю їхній запах після запахів зими та сирості – адже це справжній аромат весни та життя! Спершу ці листочки маленькі та схожі на сердечка. Поволі вони стають більше та одягають білокоре деревце у шати свіжої зелені. Тоді дерево прикрашає себе ще і пахучими світло-зеленими сережками.
Бувають берези із сірою корою, навіть із чорною. Наука каже, що видів цього дерева у світі зустрічається біля ста сорока. Але найгарніша – це біла береза. Навесні вона нагадує тоненьку юну дівчину. Гнучка берізка наче вдягнена у сліпучо-біле вбрання, подекуди з чорними смугами. А зверху ще й яскраво-зелений плащ накинутий. До того ж ця красуня одягає сережки.
Берізки навесні дарують нам, окрім насолоди своєю красою, ще одну цінну річ. Це березовий сік, який дуже корисно пити, особливо дітям. Лісничі вміють зібрати цей цілющий напій обережно, щоб зайвий раз не зашкодити дереву. Але деякі «збирачі» роблять це жорстоко, полишають на дереві надрізи, наче відкриті рани, з яких даремно тече сік. Не можна такого робити, берізки треба берегти. І тоді кожної весни красуні в сережках будуть радувати нас своїми стрункими постатями, свіжими ароматами та, у разі потреби, живильним напоєм.
<span><span /></span>