На мою думку потрібно доробляти справи до кінця, тому що, як би всі залишали недороблені справи, то світ був би зовсім інший. Звичайно, потрібно це робити, бо потім стає легше і оточуючим і тобі. Це і тобі краще, бо вже на одну справу буде менше.
Образ Павлуся в повісті "Скарб":
Павлусь – центральний персонаж твору О. Стороженка «Скарб». Це єдина дитина у родині, яка звикла, що їй всі догоджають. Він нічого не вміє робити, виростає справжнім ледарем. Таким виростили його батьки. Матір не випускала його в холод, бо син міг замерзнути. А влітку вважала, що йому сонце може напекти голову.
Павлусь мав прізвисько Лежень. Він дуже примхливий, байдужий до всього, що його оточує, егоїстичний. Персонаж любить лише смачно поїсти та багато поспати, а робота – це не для нього. Цим образом автор засуджує неробство та ледачість людей, які не мають сенсу життя.
Тяжко-важко в світі жити
Сироті без роду,
Нема куди прихилиться —
Хоч з гори та в воду.
Утопився б молоденький,
Щоб не нудить світом,
Утопився б — тяжко жити,
А нема де дітись.
В того доля ходить полем,
Колоски збирає,
А моя десь, ледащиця,
За морем блукає.
Добре тому багатому,
Його люди знають,
А зо мною зострінуться —
Мов недобачають.
Багатого губатого
Дівчина шанує,
Надо мною, сиротою,
Сміється, кепкує.
Чи я ж тобі не вродливий,
Чи не в тебе вдався,
Чи не люблю тебе щиро,
Чи з тебе сміявся?
Люби ж собі, моє серце,
Люби, кого знаєш,
Та не смійся надо мною,
Як коли згадаєш.
А я піду на край світа,
<span>На чужій сторонці /83/</span>
Найду кращу або згину,
Як той лист на сонці.
Пішов козак, сумуючи,
Нікого не кинув.
Шукав долі в чужім полі
Та там і загинув.
Умираючи, дивився,
Де сонечко сяє.
Тяжко-важко умирати
<span>У чужому краю...
</span>
Це оповідання вразило мене цим:
-наскільки був розумним лось
-ставлення дядька
-сміливі хлопчики
Притча про загублену овечку
Притча про загублену овечку — моя улюблена. З неї я дізнаюся, якою
великою цінністю ми є для Христа. Притча вчить мене не втрачати надію на
спасіння друзів та рідних. Той, Хто відправився у пошуки, — обов’язково
знайде загублених! Бо Він — не звичайний пастух, а Всемогутній Бог,
Який не тільки знає де знаходиться загублена овечка, а бачить і розуміє
її страх перед небезпекою, може назавжди зцілити рани, заспокоїти
тривожне серце та покласти знеможену на міцні плечі, щоб нести, коли та
не може йти. Притча вчить мене довіряти моєму Доброму Пастирю.