<span>Актуальність "слова" в тому, що з його сторінок ймовірно вперше в історії російської літератури відкрито прозвучав заклик до об'єднання всіх російських, тоді князівств, зараз всієї нації. Ця тема дуже актуальна в останні роки і в зв'язку з цим значення шедевра російської літератури тільки зросла. "слово" вчить нас патріотизму, вчить любові до рідної землі, яка в "слові" постає перед нами як жива мати-земля, Батьківщина. Хіба коли-небудь ці теми перестануть бути актуальними і затребуваними? Ось тільки чомусь значення об'єднання або єднання завжди починають розуміти в годину неясну, перед лицем страшної небезпеки - в "слові" це постійні набіги половців, який обклав даниною російські міста після поразки Ігоря.</span>
Головний герой оповідання — білий кінь Шептало, який працює на одному з господарств, виконуючи разом з іншими кіньми важку й обридлу щоденну роботу, і терпляче зносить удари батогом від конюха Степана та хлопця-підпаска. Шептало згадує, як колись його, молодого й гордого, «зломили», осідлали люди, примусивши працювати на себе.
Часом ця робота була нестерпно принизливою для білого красеня, предки якого «гарцювали на залитім різнокольоровими вогнями помості, і милуватись їхньою красою щовечора сходилися людські натовпи». Найтепліші спогади коня пов’язані з дитинством, коли лошам-стригунцем весело бігав із матір’ю по квітучих лугах, слухаючи її розповіді про дідів-прадідів. А потім з’явились люди…
Відомо, що , при введенні Юліанського календаря, слов’яни говорили «сечень»<span>Стародавні римляни назвали січень на честь бога Януса.</span>
Тарас г. на писав стільки віршів які дуже звисиляли нород.також він визволив наш народ з кріпатства.і прославив наш край своїми прекрасними картинами і чудовими віршами не зважаючи на його важке дитинство.
<span>і хто знає можливо якщо б не він то можливо ми б так і жили у кріпатстві</span>
Події відбуваються 1241 року. Боярин Тугар Вовк прибуває з дочкою Мирославою у Тухольщину в Карпатах, де князь подарував йому землі. Максим, син місцевого старійшини Захара Беркута, та боярська дочка закохалися, — та Тугар Вовк категорично проти їхніх стосунків. Боярин, намагаючись узурпувати владу, вступає у конфлікт з общиною тухольців, які звикли жити незалежно. Протистояння досягає апогею, коли Тугар Вовк під час ради вбиває Митька Вояку, котрий мав свідчити проти нього, — і громада проганяє вбивцю. Залишивши загін воїнів охороняти свій дім, боярин з Мирославою їде до монголів, на сторону яких переметнувся ще під час битви на Калці. Згодом Тугар Вовк супроводжує десятитисячне монгольське військо під командуванням Бурунди-бегадира, яке вирушило на тухольський перевал. У зіткненні з передовими монгольськими загонами Максим Беркут попадає в полон. До тухольської общини прибуває підмога з сусідніх громад, а також Мирослава, яка переказує план Максима по перемозі та знищенню монголів. Тухольці пускають загарбників у долину села, і перекривають вихід. Монголи безуспішно пробують прорватися. А невдовзі за порадою Захара Беркута перекрито потік, — і долина села, в якій знаходяться монголи, починає затоплюватись. Бурунда пропонує обміняти життя Максима на свободу, але йому відмовляють. Тоді він замахується, щоб вбити полоненого, але Тугар Вовк відрубує йому руку, рятуючи Максима. Тугар Вовк, Бурунда та десятитисячне військо монголів мертве, а Максиму вдається врятуватись. Відчуваючи що помирає, Захар Беркут виголошує пророчі слова: громадську єдність, завдяки якій було здобуто перемогу, буде втрачено, — лихі часи настануть для народу, але з часом відродиться вона, і настануть щасливі часи її відродження. У кінці твору автор риторично запитує, чи не настала та щаслива доба, про яку, помираючи, говорив старий Захар Беркут.