Шабля – це зброя, Шабля – це правда, Шабля козацька – це сила і влада! Береженого бог береже, а козака шабля стереже. Дай Боже воювати і шабель не виймати. Кінь, шаблюка, вітер в полі – і ніхто не здолає козацької волі! Козаку лучче проміняти шаблю на веретено, ніж напасти вдвох на одного. В бою козак себе славить не на язиці пилюкою, а конем та шаблюкою.
конечно не 10, но может помогу)
<span>Символічною є сама назва. *Лебеді, які щороку відлітають на зиму в теплі краї, а потім повертаються, символізують плин життя- пройшов ще один рік. Вони також означають щасливе дитинство, відродження. Дід Дем'ян:»От і принесли нам лебеді на крилах життя... Весну й життя. Тепер все почне оживати: скресне крига на річках та озерах; розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїми ключами відімкне землю.»</span>
Ось перший варіант твору:
Оповідання "Дорогою ціною" М. Коцюбинського захопило мене напруженим і цікавим сюжетом, героїчним характером і духовною красою Остапа та Соломії, головних героїв твору. А ще вмілим показом однієї з форм боротьби кріпаків за волю та незалежність — втечу від панів.
Герой оповідання Остап Мандрика виховувався на героїчних традиціях предків. Змалку він любив слухати розповіді столітнього діда, колишнього січовика, учасника Коліївщини. "Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких він слухав, затаївши дух і не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал". Михайло Коцюбинський опоетизовує волелюбний дух трудящих України, їхню боротьбу за визволення. Яскравим свідченням цього є й героїчне життя головних героїв, і розповідь про повстання гайдамаків. Згадуючи селянське повстання 1768 року, відоме в історії під назвою Коліївщини, автор пише: "Ще недавно, вмившись в Умані власною кров'ю і накидавши в Кодні стіжок гайдамацьких голів, пан смакував перемогу, пильно обороняючи свої права на живий робочий інвентар — хлопа. Хлоп протестував, хлоп тікав на вільні землі, рятуючись, як міг, од панщини".
М. Коцюбинський своїм оповіданням прославляє бунтарський дух українського народу, який ніколи не хотів бути робочою худобою для панів. Українське селянство, говорить автор, готове було дорогою ціною заплатити за волю. Воно не заплісніло в неволі, не втратило живої душі, сподівалося на визволення. Мрія про волю передавалась з покоління в покоління, опоетизовувалася у народних піснях, кликала до втечі від панів у ті місця, "...де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок".
Волелюбний характер українців М. Коцюбинський підкреслює метафорою: "Ярмо було накладено на шию дикому турові", а сила, з якою селянство України бажало волі, порівнювалася з талими водами під теплим подихом весни, з повноводою річкою.
Незважаючи на труднощі і поневіряння, Остап зберіг любов до волі. Щоб це підкреслити, М. Коцюбинський в епілозі змальовує вітер, наділяючи його рисами живої істоти. А відомо, що вітер у народній творчості — символ волі. Характеристику волелюбного українського народу доповнюють образи Соломії та Івана. А героїчні традиції боротьби, зображені в оповіданні, сприймалися як приклад для наслідування, як заклик до боротьби з самодержавством.
Ось другий варіант твору:
<span>Оповідання "Дорогою ціною" — один з кращих творів М. Коцюбинського. Автор розкрив правдиві картини підневільного життя кріпаків, їх нестримне прагнення до волі. Це є головною темою оповідання.Головні герої твору — Остап і Соломія — втілення волелюбності українського народу. Панщина нещадно покалічила їхнє життя. З гіркотою згадує Остап, що вони були лише "панською худобою". Тяжка праця кріпака та розповіді дідуся про козаків, що боролися за свободу рідного краю, вплинули на формуваннянепокірної натури Остапа. Перед ним розкривається зміст чарівного слова "воля". Це слово виражало найзаповітнішу мрію народу. Остап тікає на вільні землі. Залишивши село, він, хоч і важко йому кидати все рідне, відчув приплив сил — в обличчя йому дихнула воля! Письменник милується своїми героями, їх красою, жагою до життя. Мрія про волю веде їх через усі перешкоди. Показовими є картини блукання Остапа та Соломії в комишевих хащах. Тяжкопоранений Остап не хоче вмирати. "Він хоче жити. Світ такий красний... непереможна жага життя палить усередині". Він "буде плазувати, чіплятиметься не тільки руками й ногами, а й зубами навіть, а таки вилізе з сих мочарів...".Зворушує загибель Соломії у холодній воді Дунаю. Так і не осягнула бажаного щастя ця смілива дівчина. Остап добув волю, але залишився один, вірний своєму коханню.М. Коцюбинський змалював наполегливу боротьбу людини за волю, внутрішню силу простого селянина, бажання здобути свободу будь-якою ціною. У цьому велике виховне значення цього твору.
Вибирай, надіюсь хоч трохи допоміг)</span>
Тема: прагнення людей здобути вічне життя, їх нездатність керувати обставинами та власним щастям.Автор ставить перед читатчами питання : що важливіше для людини вічна молодість, могутність, чи шанс бути щасливим та коханим.
<span>Ідея: Чого хочуть люди? Влади, грошей, могутності, визнання - "безсмертя", але маючи можливість здійснити своє бажання, що вони оберуть? Просто бути щасливими та коханими, навіть якщо для цього треба буде відмовитись від усіх тих блискучих мрій.</span>
Коли Іван Карпенко-Карий писав комедію “Сто тисяч”, він ставив за мету піддати сатирі ті негативні явища, які побутували у 80-90 роках XVIII століття. Сільські багатії всіляко намагалися примножити свої багатства. Часто гонитва за грошима ставала самоціллю, гроші витісняли з життя людини такі поняття, як честь і мораль. І тоді з’являлися такі постаті, як Герасим Никодимович Калитка – головний герой комедії “Сто тисяч”.Калитка – заможний селянин, який вже має 200 десятин землі, проте, всі свої сили покладає на те, щоб збільшити свої володіння. Він мріє: “їдеш день – чия земля? Калитчина! їдеш два – чия земля? Калитчина! їдеш три – чия земля? Калитчина! Диханіє спирає”.Але для закупівлі землі необхідні гроші. Для того, щоб викупити 250 десятин землі у сусіднього поміщика Смоквинова, Калитка вирішує піти на ризикований крок: придбати 100 тисяч фальшивих карбованців. Таким чином, Іван Карпенко-Карий зображує людину, яка заради багатства готова піти на злочин.<span>Письменник виразно протиставив двох героїв: романтика – шукача скарбів Бонавентуру і, власне, самого Калитку. Ось приклад: копач ставиться до грошей не як до джерела щастя. У великих грошах він вбачає лише Можливість матеріально забезпечити себе і своїх рідних. Копач розповідає про своє захоплення так: “Іщітє і обрящете! Сьогодні нема, завтра нема, післязавтра – мільйон!.. Викопаємо – все пополам. Стане і тобі, і мені, і нашим дітям, і внукам на весь вік…” Натомість, Герасим Калитка ставиться до матеріального достатку по-іншому: “Ох, земелько, свята земелько, Божа ти дочечко… Як радісно тебе згрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по власній землі ходить. Глянеш оком навколо – все твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші…”
Сина Романа він хоче оженити на дочці великого землевласника Пузиря, сподіваючись отримати значний посаг: “Не треба мені ні доброго хліба, ні доброго борщу, бо чим краще спече, а смачніше зваре, тим більше робітники з’їдять… Мені треба невістку з приданим, з грішми…”</span>Таким чином, на вівтар своєї жадоби Калитка готовий покласти не лише свої сили й життя, але й майбутнє власного сина.Його скнарість переходить усі межі. Він спекулює навіть релігійними поняттями і принципами. У робітника він забирає половину хлібини, мовляв, “гріх у неділю снідать”. Коли жінка збирається їхати до церкви, не дає їй коней, каже, що “худобу ганять в празник гріх”. І авторитетно додає: “Блажен чоловік, іже скоти милує”. Його справжня “філософія” шита білими нитками: “Скотина гроші коштує”.Калитка сердиться на копача за те, що той багато їв під час обіду. Він ніколи не п’є за власні гроші, бо “від своєї горілки у грудях пухне”.Жадоба до грошей призводить до духовної деградації людини. Саме гроші стають для нього найвищим авторитетом, а, так би мовити, людське ставлення до людини, натомість, повністю знецінюється: “робітники й собаки надворі повинні буть”; “обіцянка – цяцянка, а дурневі – радість”; “кругом, кругом моє”; “бери і в свого, і в чужого”; “лупи та дай”; “гроші всьому голова”; “Ой, Пузирі! Глядіть, щоб ви не полопались, а замість вас Калитку розіпре грошвою…”Апогей такої філософії змальовується у останній, 12-й яві четвертої дії. Коли, одурений на спробі купити 100 тисяч фальшивих грошей, Калитка втрачає надію придбати землю сусіда Смоквинова, – він намагається накласти на себе руки. Якщо копач, за характеристикою самого Калитки, “хоч голий, та веселий”, то Герасим Калитка на втрату грошей реагує так: “краще смерть, ніж така потеря”.<span>У комедії Карпенка-Карого “Сто тисяч” зображено силу, яка перетворює людину на ненажеру, яка викорінює з душі людської те добре і святе, що заложив туди сам Бог. І сила ця – гроші.</span>