<em>найбільш ціною те,що Роксоляна надзвичайно розумна.Вона знала кілька мов і завдяки цьому могла вільно спілкуватися з послами інших держав,листувалася з правителями ПОльщі,Венеції та Персії.РОксоляна давала слушні й мудрі поради самому султанові,це жінка,яка була світською людиною.Так мало того що вона не тільки не закривала свого обличя,як це було прийнято у мусульманок,а й навіть дозволяла малювати свої портрети відомим у той час художникам.Також Роксоляна займаласябудівництвом споруд і одогонів,брала участь у воєнних походах на рівні чоловіків(була присутня під час облоги турками Родосу,Білгорода,Відня) і разом із Сулейманом правила Османською імперією.Цим вчинками вона показує себе з хороброго боку,це мені й найбільше сподобалося.Авже ж Роксоляна не могла не мати негативних рис,тим більше в такі жорстокі часи й у такій швидкій на розправу державі,як Туреччина,але всі її вчинки були рішучими,і оцинювалися як найвище,тому що не ккожна жінка була спроможна на таке.
-------------------------------------------
незнаю,я написала ось такий твір,та отримала 11,можливо щось із цього тобі і знадобиться:)
а,і якщо є помилки,то вибачай)</em>
Івоніка та Марійка, його дружина, все життя відмовляли собі у всьому, аби заробити на землю. Вони справжні селяни, ті, що люблять працювати на землі, ті, що не мислять життя без неї: «Івоніка любив її [землю]. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви». Такого ж ставлення вони вимагали від своїх синів – Михайла та Сави.
Таким самим був Михайло – він любив землю та ставився до неї шанобливо: « Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.» Саме він перейняв усі батьківські сподівання, і саме йому повинна була дістатися найкраща ділянка Федорчуків. Його кохана Анна була також працьовитою та лагідною дівчиною. Для неї праця – це святий обов’язок, її прагнення – тихе спокійне життя з коханим Михайлом. Але його віддають в рекрути, і вагітна дівчина вступає на шлях боротьби з життєвими обставинами.
Молодший брат Михайла Сава зображений повною протилежністю: «Але він - то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись... та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться.» Лінивий, безсоромний та повний заздрощів хлопець, він прагнув до свободи: від батьківських життєвих настанов, від землі, а сам попав під вплив Рахіри, та став лишень її знаряддям для збагачення. Рахіра, двоюрідна сестра Сави, була хитрою та підступною. Вона не хотіла працювати, її цікавив лише статок, якого вона прагнула здобути в будь-яку ціну. Рахіра, закохавши в себе Саву, підмовляє його до братовбивста, аби земля брата дісталася Саві. В свою чергу Сава розуміє різне ставлення Івоніки до своїх синів і засліплений образою та коханням до рахіри, вбиває Михайла, щойно він повертається з рекрутів.
<span>Івоніка та Марійка відчувають свою провину за те, що сталося. До кінця життя Івоніка буде тяжко працювати, аби відмолити гріх Сави. До кінця життя Івоніка так і не зрозуміє, що земля, якщо дозволяєш їй отримати над собою абсолютну владу, приносить набагато більше болю та страждань, ніж врожаю.</span>
У кожного міста є моторошні розповіді та байки, які розказують біля вогнища та лякають неслухняних діток. У Києві - це Лиса гора, на Хмельниччині - катакомби під фортецями, Захід України славиться містичними лісами.
Чому у нашому місті не повинно таких бути? І вони є.
Перш за усе - будинки з привидами. Найбільш відомий будинок з примарами знаходиться на Забалці. Мало хто з херсонців не чув легенди про нього. Бере свій початок ця історія в повоєнні роки, коли заїжджий табір циган зупинився у цих місцинах. Звісно, що у таборі була одна циганка, яка промишляла «чорними справами»: наведенням пристріту, псування, хвороб. Загалом - відьма. Такі її послуги користувалися попитом у місцевого населення, і гроші у відьми водилися. Далі історія інтерпретується по-різному. Чи то її згубили рідні сини за пожитки, чи то штрафбатівські бійці згубили.
Покійну поховали на околиці кладовища. А уже в 90 -х роках почалася забудова цієї території, і частина могил була вирита, серед них опинилася і могила відьми. Ну і як у казках - почалися потойбічні явища. Меблі в будинку самі рухалися, посуд билася, речі самозаймаються. Будинок змінив кілька власників, але жоден не зміг тут прожити більше 3-х місяців.
Інший же будинок з привидами знаходиться в с. Комишани. Великуватий дім з двома башточками був збудований бізнесменом для своєї молодої дружини. Але сімейне життя не заладилося, і будинок за рішенням суду слід було поділити між подружжям. Чоловік не зміг стерпіти такої поразки і застрелив власну матір і себе. Дружина вселилася на свою законну половину, але навіть після смерті колишній коханий не хоче здаватися і всіляко нагадує про свою присутність.
Не обійшлося й без проклятих перехресть. За даними ДАІ, які ведуть детальний облік всіх аварій, в Херсоні існує 3 найнебезпечніших перехрестя:
- перетин вулиць Іллюші Кулика і Ладичука ;
- проспект 200 років Херсона - вулиця Карбишева ;
- перехрестя вулиць Комунарів та Горького.
Дивина у тому, що на всіх цих перехрестях встановлені світлофори, дороги рівні з хорошим оглядом, немає стрімких скель, що закривають видимість конструкцій, будинків і дерев. Як правило, більшість аварій закінчуються летальним результатом. Тільки за 2007 рік на перехресті вулиць Комунарів та Горького було скоєно 11 ДТП, за 2008 рік - ще 10 аварій. На перетині вулиць Іллюші Кулика і Ладичука траплялися навіть по дві аварії за день. Незважаючи на вжиті заходи, люди продовжують гинути на перетині цих доріг.
Херсонський студент - не студент, якщо не чув історій про привидів гуртожитку. Щойно заселишся туди-на тебе сиплеться град розповідей, як хтось тут, через щось загинув. По більшій мірі це міфи та вигадки. Але, але, але. Недобра слава панує навколо гуртожитку Вищого професійного училища № 2. Не так давно з вікна приміщення вистрибнула 17 -ти річна студентка даного ПТУ. Цікаво, що жодних причин покінчити життя самогубством у дівчини не було, а пояснити причину свого вчинку вона не може. Постраждала стверджує лише, що протягом кількох днів їй снилася відьма, яка доволі «живо» її душила. За деякий час до цього з нещасливого гуртожитку випав 18-річний хлопець. У даній історії також не все просто і питань більше ніж відповідей. Ще двох студенток першого курсу викладачі змушені були направити до психіатричного закладу, оскільки у них спостерігалися напади паніки і гостре небажання повертатися в гуртожиток. І знову ж таки-лише чутки та інтернет-байки.
От саме цікаве стосуєтьсябудівель часів Катерини, а самепідземних катакомб, що тягнуться ледь не під усім Херсоном. Мало відомо, що саме криють у собі ці темні та сирі тунелі. Існують, навіть, розповіді про піратське сховище. Як відомо на порозі 20-го століття близько Херсону заробляли на життя пірати свого часу. Так ось. Парове судно «Софія» тримало маршрут з Одеси до Хорлів. Як уже зрозуміло-їх захопили пірати. Вичистивши кишені та трюми корсари зникли на шлюпках у невідомому напрямі. Згодом до берегу прибило ці самі шлюпки без жодного натяку на людей. Уся легенда зводиться до того, що херсонські бандити заховались у катакомбах та їх там завалило. І по цей день можна почути відлуння їх голосів. Зараз же навряд хтось шукатиме ці скарби, особливо побачивши, як вправно облаштували у штольнях свої табори бомжі.
Звісно, ще повно містичних та страшних історій про місцини Херсону. Ті ж набережні, пустеля, колодязі, покинуті фабрики, заводи та храми. Але нехай це залишається незвіданим. Адже у кожній казці є доля казки.
Будь-хто з нас розуміє, наскільки жахливою є доля сироти, адже поряд немає найрідніших — мами і тата. Не зміг обійти цієї теми у своїх творах і Т. Г. Шевченко.Пкро сирітську долю йдеться у багатьох творах Тараса Григоровича Шевченка. Він і сам рано залишився сиротою.
Так, у вірші «На Великдень, на соломі...» протиставляється життя сироти та дітей, у яких є батьки. Тут він зображує розмову дітей, які хваляться між собою подарунками. Кожна дитинка має обновку: комусь мати курила стрічечку, комусь батько справив чобітки або свитинку. Але серед дітей були сирітка,яка сумно гадає, чим їй похвалитись. І ось вона хвалилася: «А я в попа обідала». Більшої радості ця сирітка не знає. Сумно стає від цих слів.
<span> Майстерно Тарас Шевченко виливає смуток і біль, який пережив сам, і змушує це пережити читача.
</span><span> Увесь вірш пройнятий співчуттям до дівчинки. Недарма автор вживає такі ніжні та ласкаві слова: сирітка, сиріточка. На жаль, сирітська доля була важкою не тільки за часів Тараса Шевченка, а й зараз.
</span><span> Хочеться, щоб у кожної дитини були батьки та ніхто не зазнав гіркої сирітської долі.</span>
Цитатна характеристика героя.• «Климко йшов босий, у Кургузов штанцях, старої матросці, яка була колись блакитний, а тепер стала сіра, і ще в дядька Кирила вартівні. Тієї вартівні, як казав дядько, було «сто років і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давнього мазуту. Чи не брали її ні дощ, ні сніг, ні сонце ... Вночі вона холоднела, а вдень аж диміла на сонці, пахла ще сильніше ... ».• «Жив ... відколи осиротів».• «Це була найбільша радість Климка - покласти перед дядьком ошатно списані зошити, а самому взятися працювати: винести миску з водою, витерти підлогу, і тихо, крадькома, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, яку сам і наварив, - гарячої та запашної. Про зошитах він ніколи не боявся, тому що тільки за листом іноді мав "посередньо» ».• Дядько Кирило - Климку: «Ай, добра ж ... По-в-В, такий не всяка і кухарка зварить ...».• «Він так би і виріс серед квітучих ночей, якби не настали ночі інші, ночі без вогнів ... Від них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонці уламками літаків і гармат».• «Доглядати за собою - зварити їсти, прибрати в будинку, випрати одежину - він умів і сам».• «Найстрашніше сталося тоді, коли він, відпочивши, встав, щоб іти, і впав: ноги не тримали ... Він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав:« Ну-ка, йдіть! Ну-ка, йдіть мені зараз же! ». • «... Йдучи з сумкою за плечима вище незнайомій вулиці, Климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину ...».• Климко - Наталії Миколаївні: «Не треба вам нічого промінюють, а переходите - це ми вас з Зульфатом удвох просимо, - переходьте жити до нас. Ми вам допомагати будемо, маленьку будемо доглядати ... ».• Климко - Зульфата: «Що, у нас картоплі є трохи і сала? Цього хоча б на два місяці вистачило. А скоро зима. Зараз, поки тепло, треба йти. Харчів наміняти по дорозі назад, молока, може ... ».• «А Климко висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розіп'яв її в руках так, щоб затулити дівчину, і став розглядати, бурмочучи заклопотано перше, що спало йому на думку ...».• «Пустіть її! Це моя сестра! Сестра моя, чуєте? Вона мені за матір !! ».• «Я вам, тітка, води наношу, дров нарубаю, ще щось зроблю, що скажете. Чесне слово! - Климко похапцем простягнув жінці всі гроші, дивлячись на неї вгору хворими очима ».• «Від переїзду вдарила довга автоматична чергу. Климка штовхнуло в груди і обпекло так боляче, гостро, що в очах його попливли яскраво-червоні плями. Він втупився пальцями в дірку на грудях, тихо ахнув і впав ».• Тітка Марина - Климку: «Де у тебе та й сила береться, он скільки пройшов голодний і холодний».• «Я прийду до вас, тітка Марина. Як тільки не стане голоду, так і приїду або прийду. А зараз треба мені назад, мене там чекають ... ».• «Німець таки дістав його вже кулаком в груди ... Климко спробував встати, але в грудях і в коліні захворіло, що він застогнав і поповзом, ковзаючи ліктем по бруду і тягнути за собою вузол, вибрався з калюжі».<span>• «Климко йшов помалу, так як вкрай змором зі своєю ношею. Мішок з сіллю і харчами він перев'язав пополам і ніс по черзі то на одному, то на другому плечі. В дощ він не зупинявся, щоб десь його перечекати, а йшов, напнувши надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги ».</span>
