У творі Вітька+Галя є багато комічних мометнів.У цьому оповіданні висміюється підліткове кохання,надуманні проблеми та прагнення виглядати "доросліше".До того ж,мова автора легка та приємна,не оперує складними поворатами в сюдеті,не використовує драматичних моментів.
У нашій країні курсує фірмовий поїзд ''Кобзар'' сполученням Київ - Трускавець - Київ
Тема: розповідь про те, як бабуся хотіла піти з дому.
Ідея: Уславлення батьків, матері. Заклик любити батьків, цінувати їх піклування.
Мартин Боруля – головний герой однойменної трагікомедії Івана Карпенка-Карого, заможний хлібороб, який домагається втрачених дворянських прав. Характер Мартина Борулі: не є скнарою і не знущається з бідніших за себе, має безглузде бажання будь-якою ціною стати дворянином і не бачить перепон на його досягненні. Його комізм полягає у несумісних із його мужицьким вихованням та освітою дворянськими звичаями та способом ведення життя. Він прагне захистити свою гідність і оберегти дітей від тяжкої селянської праці. Ставлення до інших: зневажає Красовського, наївно довіряє повіреному Тренделєву, любить свою сім’ю і прагне для неї кращої ,дворянської, долі, але не зважає на бажання родичів, якщо вони стають на заваді його меті. Ставлення інших до Мартина: Тренделєв його дурить, родичі та друзі його не розуміють і хочуть, щоб він знову став звичайним чоловіком без бажання бути дворянином. Ставлення автора до Мартина: за прототип Мартина було взято батька автора. Цим Іван Карпенко-Карий показує своє ставлення до прагнень батька, а саме комізм ситуації, використовує іронію та сатиру. Моє ставлення до Мартина Борулі: цього героя можна зрозуміти, бо він лише хоче безхмарного майбутнього для своєї сім’ї. та бажання мусять поєднуватися з можливостями їх втілення чого не хоче робити Мартин. Це неправильно, ось чому головний герой виглядає комічно.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/martin-borulya-harakteristika-geroyiv/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Славко Беркута - надзвичайно спокійний та врівноважений. Можливо, навіть холоднокровний. Про це свідчать такі слова з повісті: "<span>Славко Беркута підвівся з-за парти, мовчки натягнув пальто і мовчки пішов із класу." Він вийшов, а за ним і увесь клас.
</span>Як Славко сам себе виліковував і реабілітував: "<span>Прикушував губу, стояв якусь мить зажмурки з болю, а тоді таки йшов."
</span>Фехтування з першого погляду стало справою усього життя: "<span>Знав з першого ж вечора: фехтування — це те, без чого тепер не обійдеться."</span>