Короткий зміст початку твору<span>Хлопчик Грицько тільки-но простягнув руку за яскравою квіткою, як його хтось гукнув. Позаду стояв високий чоловік у білому кашкеті і з плащем на руці. На плечі в нього — два фотоапарати. Він спитав, де живе рибний інспектор Ковальчук.
Чоловік як чоловік. Та все ж таки чужим повіяло на хлопчика. І він не помилився.
Фотограф Анч, що зупинився у Ковальчука, був шпигуном однієї іноземної держави. Із страшним наміром він пробрався в Радянський Союз — знищити професора Ананьєва, викрасти його проект добування гелію з торіаніту.
Але події розгорнулися зовсім не так, як розраховував досвідчений шпигун. Про те, як завдяки пильності й мужності радянських людей були зірвані плани іноземної розвідки, розповідає захоплююча повість талановитого українського письменника Миколи Трублаїні.</span>
Напевно тому,що я хочу допомагати людям.Мені здається,що саме ця професія може врятувати комусь життя.Я хочу аби кожен радів життю і був просто здоровим.
Слово- навчає нас жити по правилам нашої країни, не вбивати і любити рідний і т.д.
Евген Гуцало дуже гарний письменник, він розповідає про життя людей не прикрашаючи його, а демонструючи всі людські вади та недоліки. Такі вади в першу чергу розкриваються в образі дядька шпичака. Я важаю, що на місці хлопчиків я вчинила б так само. Я б ніколи не покинула тварину віч-на-віч зі смертю, навіть якщо б це загрожувало моєму життю. Я вважаю за свій обовязок допомагати тваринам і слідкувати, щоб інші їх теж не кривдили. Про дядька я також би розповіла, не побоявшись його погроз, тому що вірю, що не всі люди байдужі до братів наших менших<span>Ⓐ</span>.
Начиная с XVI века, малозаселённые земли нынешней Донецкой области стали заселять запорожские и донские казаки, беглые крепостные крестьяне, обедневшие дворяне из Украины (входившей в состав Речи Посполитой) и России. Основной этнической составляющей были русины (население Украины). Заселение современной Донетчины происходило на фоне непрекращающихся боевых действий на территории Поднепровской и Западной Украины, отягощенными карательными экспедициями Речи Посполитой.
В исторических документах (конец XVII — начало XVIII века) упоминаются как запорожские казаки. Скорее всего занимали самое «левое» ответвление казачества, находившиеся в конфронтации не только с правительством России и Речи Посполитой, но и с слободскими казацкими полками, и даже Запорожской Сечью.
Жили разрозненными небольшими поселениями. Центральная власть отсутствовала.
В связи с заселением территории современной Донецкой области, растворились в новом населении.