<span> Характеристика образу Івана Сили з оповідання О. Гавроша "Неймовірні
пригоди Івана Сили"
</span>
Україна завжди славилась своїми сильними людьми. Проте раптово серед незаслужено забутих силачів віднайшлась істинно прекрасна і чарівна людина Іван Сила, справжнє прізвище якого Фріцак. О. Гаврош у своєму творі "Неймовірні пригоди Івана Сили" спробував відтворити образ уславленого українського силача та борця, що був визнаний найсильнішою людиною нашої планети.
Іван втілює себе риси благородної людини, що спроможна заступитися за того, хто цього потребує. Так, перебуваючи на вокзалі, він допоміг злодію, який видався йому німим, врятувавши чоловіка від привселюдного побиття. Звичайно, злодій згодом виявився зовсім не німим, проте у такому вчинку Іван показав свою добродушність.І дуже прикро, коли поряд із благродство співіснує неправда та зажерливість.
Іван Сила - сильна з дитинства людина. Так, батько відправив парубка з дому, бо родина була многодітна, а хлопець їв за чотирьох. Настільки талановитий від природи хлопець не зміг не звернути на себе увагу видатних тренерів, так Іван опинився серед чемпіонів. Проте його заслуги ще у щоденній праці. Жодна людина не спромоглася б досягти висот, якби не тяжка робота над собою та власним тілом.
Щирий, завзятий і чесний хлопець не раз потрапляв у дивні та неприємні історії, проте кожно разу знаходив достойне розв’язання кожної зі своїх проблем. О. Гаврош не порушив закону жанру казки, адже зрештою добро і благородство перемогло.
Ответ:
Тарас Григорович Шевченко — не лише відомий поет, але й відомий художник України. З-під його пензля з'явилося чимало неперевершених картин. Свій перший автопортрет він намалював у 1840 році, коли стараннями друзів був уже викуплений із кріпацтва і почав навчання в Академії мистецтв у Петербурзі. Його мрія здійснилася — він вільний і буде навчатися живопису!
Перед нами молодий Шевченко, йому лише 26 років. Темне волосся відтінює світлий відкритий лоб, легка привітна усмішка сховалася в куточках губ. Погляд очей глибокий і проникливий, у ньому і смуток за пережитим, і сподівання на кращу долю, але водночас трохи підняте підборіддя підкреслює наполегливий і впертий характер. Пізніше він напише: «Караюсь, мучусь, але не каюсь!»
Овал обличчя юного Тараса ніби освітлений дивним промінням на темному тлі. Юнак, який зображений на картині, ще не знає, яка доля його очікує, тому погляд чистий, привітний. Він ще не знає про допити, каземати, в'язниці, солдатську муштру, про заборону писати й малювати. Йому зараз віриться, що він врешті вирвався на волю і тепер матиме змогу творити: малярський хист дасть можливість розкритися йому вповні.
Це був період, коли майбутній великий поет навіть не здогадувався про своє призначення. Та це буде потім, а зараз він радий бачити всіх і вітати на своєму порозі.
про природу є вибери
Прислів'я та приказки про природу та її явища
Природа одному мати, другому — мачуха.
Заступи природу дверима, то вона тобі вікном ввійде.
На небо не скочиш, а в землю не закопаєшся.
Не можна на небо злізти та через голову штанів скинути.
Нема тієї драбини, щоб до неба дістала.
Рада б мати до дітей небо прихилити та зорями вкрити.
Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому.
Як небесна височина, так морська глибина.
За рідною землею і в небі скучно.
Високі гори мають глибокі доли.
Де високі гори, там глибокі доли.
Нема гори без долини.
З гори не треба пхати — само піде.
Гора з горою не сходиться.
Гора народила мишу.
З гори вскач, а на гору хоч плач.
І за горами люди живуть.
Поле має вуха, а ліс очі.
Поле бачить, а ліс чує.
Дай полю гною - дасть хліба вволю.
Поля, що й курці лапкою нема де ступити.
Там того поля на заячий скік.
Хто полю годить, тому жито родить.
Як листя жовтіє, то поле смутніє.
<em>Пора до двора: сходить місяць і зоря.</em>
Рада б зірка зійти — чорна хмара заступає.
Чим темніша ніч, тим ясніші зорі.
З неба зорі хвата, а під носом не бачить.
Зорі з неба здіймає.
Тільки зірок з неба не знімає.
Аби на мене місяць світив, а зорі як схочуть.
Аби на мене місяць світив, а зорі будуть.
Гріло б ясне сонце, а місяць як хоче.
Гарно і при місяцю, коли сонця немає.
Кому місяць світить, тому і зорі всміхаються.
Світить місяць, та не гріє, тільки в бога хліб їсть.
Місяць — козацьке сонце.
Місяць — батько, звізда — мати, сонце — їх дитятко.
Молодий місяць не всю ніч світить.
<em>Сонце гріє, сонце сяє — вся природа воскресає.</em>
Після дощу і сонце засяє.
Не все ж і хмуриться, колись і виясниться.
Зимове сонце, як мачушине серце: світить, та не гріє.
Зимове сонце, як удовине серце.
Блисне сонце і в наше віконце.
Засвітить сонце і в наше віконце.
Взимку сонце крізь плач сміється.
Весняне сонце, як дівчини серце.
Доки сонце зійде, роса очі виїсть.
Досить одного сонця на небі.
Зо світу до ночі сонце не стуляє очі.
І сонце не всі гори освічує, хоч високо ходить.
І на сонці є плями.
Не маю ні від сонця, ні від місяця.
Ні від сонця тепла, ні від місяця світла.
Після дощу сонце засяє.
Сонце — батько, місяць — вітчим.
Сонце блисне — мочар висхне.
Сонце - Бог, небо - не Бог.
Сонечко в дорозі не спіткнеться.
Сонце блищить, а мороз тріщить.
Сонце іде на літо, а зима на мороз.
Сонце на всіх однаково світить.
Сонце світить на добрих і злих.
Сонця в мішок не зловиш.
Сонця решетом не вхопиш.
Чим вище світло стоїть, тим далі його видно.
Світить, та не гріє.
Якби не було хмар, то ми б не знали ціни сонцю.
Від своєї тіні не сховаєшся.
І найменший волос свою тінь кидає.
Нема тіні без світла.
Темно, хоч падай.
Темно, хоч очі виколи.
Темно, хоч татарву веди.
Темно в хаті, як у горобину ніч.
Хто в темряву дивиться, той од світла кривиться.
<em>Глибока вода тихо пливе.</em>
Тихо, хоч мак сій.
Від великої води надійся шкоди.
Сильна вода греблю рве.
Вода в решеті не встоїться.
Вода в одного бере, а другому дає.
На воді млин стоїть, та од води погибає.
Водою воду не загатиш.
Вчорашньої води не доженеш.
В глибокій воді — велика риба.
Глибока вода не каламутиться.
Цитатна характеристика героя.
<span>- «Султан Сулейман буде найбільший зі всіх султанів наших!» </span>
<span>- «Предсказано, що з початком кождого століття родиться великий муж, який обхопить те століття, як бика за роги, і поборе його. А султан Сулейман уродився в першім році десятого століття Геджри». </span>
<span>- «Вічно жити не буде й він. Але старе передання каже, що він і по смерті правитиме світом ще якийсь час». </span>
<span>- «Десятий султан Османів умре на львинім столі сидячи. А що він у хвилі смерті своєї оточений буде всіма ознаками влади, то люде і звірята, генії й злі духи боятимуться його і слухатимуть, думаючи, що він живий. І ніхто не відважиться наближитися до Великого халіфа. А він нікого не закличе, бо буде неживий. І так сидітиме, аж поки малий червак не розточить палиці, на яких великий султан опирати буде обі руки свої. Тоді разом з розточеним патиком упаде труп Великого Володаря. І смерть його стане відома всім». </span>
<span>- «...Наслідник Седіма Грізного, десятого султана Османів, найгрізнішого ворога християн». </span>
<span>- «...Первородний син і правний наслідник Селіма Грізного,— Сулейман Величавий,— пан Царгорода і Єрусалима, Смирни і Дамаска і сім сот міст багатих Сходу і Заходу, десятий і найбільший падишах Османів, халіф всіх мусульманів, володар трьох частей світу, цар п’ятьох морів і гір Балкану, Кавказу й Лівану і чудних рожевих долин здовж Маріци, і страшних шляхів на степах України, могутній сторож святих міст в пустині Мекки і Медини і гробу Пророка, пострах всіх християнських народів Європи і повелитель найбільших сил світу, що міцно стояли над тихим Дунаєм, над Дніпром широким, над Євфратом і Тигром, над синім і білим Нілом...» </span>
<span>- «Він був прекрасно одягнений,— стрункий і високий. Мав чорні як терен, блискучі, трохи зачервонілі очі, сильне чоло, матово-бліде обличчя, лагідного виразу, тонкий, орлиний ніс, вузькі уста й завзяття біля них. Спокій і розум блистіли з карих очей його». </span>
<span>- «Був у найвищій мірі здивований і — роззброєний. Тінь твердості зовсім щезла довкруги його уст. Велике зацікавлення сею молодою дівчиною, що так основне ріжнилася від усіх жінок в його гаремі, перемогло в нім усі інші почування» </span>
<span>- «Молодий султан знав, що в цілій величезній державі його нема ні одного дому, ні одного роду мослемів, з котрого найкраща дівчина не впала б йому до ніг, якби лиш проявив охоту взяти її до свого гарему. Він дуже здивувався, що трут, одна з його служниць,— ба, невольниця! — може мати такі думки...» </span>
<span>- «На нім був чудовий, синій туркус, що хоронить від роздратування й божевілля, від отруї і повітря, що дає красу і розум, і довге життя та й темніє, коли його власник хворий». </span>
<span>- «...І перша, і друга любов може стати отруєю, коли не поблагословить її Бог всемогучий». </span>
<span>- «...Я ще не зустрічав такої гордої дівчини ні жінки. Ніколи!» </span>
<span>- «Падишах Сулейман біг за нею, як біжиться за долею, за щастям: всім серцем своїм і всею вірою». </span>
<span>- «Настя: “— А Сулейман? Цікаво, яка його душа — там — у самім нутрі?”». </span>
<span>- «Настя: “— Ти володар великої держави, а я никла квітка... Таких, як я, багато, таких, як ти, нема...”». </span>
<span>- «Настя: “Знала, що режим у гаремах був суворий, але не сподівалася аж такої страшної кари за свою образу. Очевидно, султан мусів уже заявити суддям, що її обида — се обида його і його дому”». </span>
<span>- «О, Хуррем! Коли не зломлю страхом сеї ненависті, то вона буде вибухати проти тебе що раз, то грізніше. Се, що вони зробили тепер, тільки початок вибухів. Я знаю своїх людей!». </span>
<span>- «Перед ним відкрився немов замкнений досі й зовсім йому невідомий, новий огород душі його любки, в котрім цвіли квіти, яких досі не стрічав».</span>