Прикметники:Захоплюючі, цікаві
Дієслова: зацікавлюють, заохочують, навчають
Пригоди навчають бути більш самостійним.
Синонім подорож
П’єса «Мартин Боруля» написана на основі реального факту. І. Карпенко-Карий використав подію, яка відбулася в його родині. Батько письменника вирішив у суді довести своє дворянське походження. Незважаючи на витрачені зусилля, рід дворянським визнаний не був, бо прізвище в нових і старих документах відрізнялося однією літерою. Так само й головний герой твору: багатий шляхтич, чиновник земського суду Мартин Боруля має заповітну мрію - зробити свій рід дворянським, поставити все на «дворянську лінію». Справою честі стало те доведення «дворянської лінії», бо Мартина пан Красов-ський назвав бидлом, а його сина - телям. Боруля наполегливо, із завзяттям судиться, викидаючи гроші на вітер, і навіть не розуміє, що повірений Трандалєв просто дурить його. А найголовніше, сам герой навряд чи зміг би пояснити, для чого йому дворянство потрібне, адже в нього цілком нормальне життя: має дружину, сина й доньку, чимале хазяйство.
Зрозуміло, що Боруля не має нічого спільного з дворянством. Маючи звичку прокидатись рано, герой із усіх сил намагається бути паном і лежить, як і водиться панам, довго, хоч і болять боки від того лежання. Усупереч родинній традиції вимагає від дітей називати його «папінька», а дружину - «мамінька», не дає працювати Марисі, аби вона привчалася до дворянства. Боруля марно витрачає чимало грошей на дворянський антураж. Смішно виглядає це намагання бути благородним: очікуючи привезення з міста «кофію», герой просить дружину дізнатися, що з ним робити, бо «Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички - вона зна - і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?»
Боруля, безперечно, прекрасний батько, хоча через свою обмеженість і засліпленість дворянством трохи не зламав життя Марисі. Відмову сватам Миколи, Марисиного коханого, Боруля пояснює просто: «Не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій линії…» Натомість майбутнім чоловіком доньки він бачить регістратора Націєвського - людину несерйозну, звичайного міського франта, балагура, що до того ж любить випити за чужий кошт. Марисю дивує така кардинальна зміна в батькові, адже вона вихована зовсім по-іншому.
Син Борулі Степан служить канцеляристом у місті. Батько з щедрістю витрачає на нього гроші, аби він вибився в люди, виглядав, як дворянин. Степанові це подобається, але ті гроші йдуть у нікуди, бо він не навчився цінувати зароблені гроші. Вихор міста з веселими гуляннями, що часто закінчуються пиятикою, приваблюють хлопця. Але канцелярію закривають, і молодший Боруля повертається додому, де бачить хворого батька та майже розорене хазяйство. Це все - наслідки бездумної гонитви за дворянством.
Символічним є спалення «дворянських паперів» у кінці п’єси. Герой немов очищається тим вогнем, стає зрячим, Борулі стає легше, наче в нього нова душа ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала.
<span>У творі поєдналися елементи комедії і трагедії. Образ Борулі в цілому комічний, але за цим зовнішнім комізмом криється страшна драма, адже нерозумний, засліплений «дворянською лінією» герой міг втратити абсолютно все: і майно (якого майже не лишилось), і друзів (Гервасія, Протасія і Матвія), і дітей (нещасливий шлюб Марисі й розпусне життя Степана), і власне життя. </span>
Невозможно всегда быть героем но всегда можно оставаться человеком автор - Гетте.
<span>Я считаю что человек в любой ситуации должен отставатся человеком. По моему мнению все в жизни относительно. </span>
<span>Может быть для кого-то быть Человеком с большой буквы это и есть героизм. В нашем ритме жизни и вновь появляющихся в жизни людей ценностях очень трудно остаться Человеком. Вот для меня гланое в любой ситтуации оставаться собой и быть достойным называться Человеком в моем понимании. </span>
<span>Для того чтобы быть героем необязательно спасать людей или воевать на войне, можна быть героем сделая то, что многие могут но не хотят сделать: как например перевести бабушку через дорогу или уступить пожелому человеку место в транспорте, или убрать свой засранный двор в который дворник заходил 2 месяца назад. </span>
С точки зрения науки любой человек есть человек - мы все люди, можем любить, ненавидеть, обижатся, прощать и логически мыслить!
<span>Человек - это личность, а в философско-этическом понимании герой — человек, совершающий акт самопожертвования ради общего блага. </span>
<span>Я считаю, что Человеком нужно быть всегда, а героем по ситуации.</span>
Благодійність — діяльність, з якої приватні ресурси добровільно
розподіляються їх володарями з метою сприяння нужденним людям,
розв'язання суспільних проблем, і навіть вдосконалення умов життя. Під
які потребують даному випадку розуміють як що у нужді, а й людей
(цивільні активісти, фахівці, особи творчих професій, учні) і
громадських (тобто. некомерційні і неполітичні) організації, котрі мають
брак в додаткових коштах на вирішення індивідуальних, професійних,
культурних і громадянських завдань. Як приватних ресурсів можуть
виступати як фінансові та матеріальні кошти, так спроможністю і енергія
людей. Останніми десятиліттями (по крайнього заходу, починаючи з
шістдесятих років, коли отримали найактивніше звані неурядовими
організаціями) сформувалася уявлення благодійність як як "про грошових і
пожертвуваннях, а й як і справу безоплатної (добровільної,
«волонтерською») діяльності — як про громадської (тобто. некомерційної і
неполітичної) діяльність у звичному значенні цього терміну.
Іван Добробут – молодий танкіст з надзвичайно приємним і скромним лицем, онук діда Савки. Петро Колодуб – капітан, Герой Радянського Союзу, людина безстрашна і невтомна, хоч на вид такий і маленький, і не дуже неначебто й здоровий. З любого пекла виходить переможцем. До війни був садівником. Садив колгоспні сади, співав пісень, дівчаток любив та, мабуть, що й усе.
Дід Платон Півторак – рибалка, перевізник через Десну.
Дід Савко – рибалка, перевізник через Десну. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. dovidka.biz.ua Був би він схожий на Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров’ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору сверт не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак.
Борис Троянда – один з відступаючих через Десну.
Левко Півторак – полковник, син Платона Півторака. Видатний воїн зі слів діда Платона.
Демид – син Савка, його огнем печи, на шматки ріж, ну не одступить.