<span>Ледь-ледь
розвиднілось, у конюшню прийшов
Степан. Всю ніч він не спав - не мав спокою через коня. Його тривожили
думки. То були справжні муки совісті.</span><span>
- Нащо було коня батогом бити? - картав він
себе. - Хіба я не знаю, що то за кінь? Знаю. Це білий кінь, це ж майже людина.
Він же розумніший за мене. Та й то правда - він з циркових коней, а я? Що я
бачив у житті? Виріс сиротою, без батька. Вчитися - не вчився, у школу не
було в чому ходити. Все життя - чорна робота від ранку до ночі. Може, тому
я такий злий? Єдине, що люблю і знаю - коні. Так ось, коня ні за що
образив. Ну, тепер все буде інакше. Нехай тільки я його знайду. Не любить він привід крутити - не
посилатиму. І до міста нехай інші їздять. Буду його інколи відпускати самого попастися, нехай дитинство згадає.
І незугарний чоловічок з сіро-землистим обличчям та брудними корявими руками, обягнувши на голову сірого пом*ятого кашкета, подався у степ - шукати Шептала.
</span>
Вроде так 1 а 2 в 3 а 4 в
Я бы по говорила с ним про то, как ты делаешь контрольную по литературе
У думі Маруся зображена тільки в одному епізоді — звільнення бранців з неволі і прощання з ними. Вона, певно, давно вже в полоні і не може порвати з тим життям, яке у неї склалося. Маруся просить козаків передати батькам, щоб не збирали грошей для її викупу, бо вона вже додому не повернеться:
Бо я вже потурчилась, побусурменилась Для розкоші турецької, Для лако.мства нещасного!
Образ Марусі Богуславки — це художній вимисел, але спирається він на дійсні факти. Літописи, усні перекази зафіксували чимало випадків, коли українські дівчата-лолонянки були дружинами турецьких вельмож, навіть султанів. Окремі з них, ризикуючи своїм життям, ішли на подвиги в ім'я своєї батьківщини.
Почуття жалю до своїх співвітчизників змусило Марусю свідомо піти на подвиг. На неї чекає кара, коли паша, в якого вона викрала ключі від темниці, повернеться додому. Та паша пробачає Марусі за здійснений нею вчинок, бо дуже любить дружину і дітей.
Творці думи виявили велику майстерність у створенні образу Марусі Богуславки та зображенні її героїчного вчинку, вміло побудували сюжет твору. Зі зворушливою ніжністю змальовується рідний край, куди якнайскоріше прагнуть повернутись невільники. Любовно змальований образ батьківщини будив почуття патріотизму, закликав любити і захищати рідну землю.
Отже, патріотичний вчинок, який здійснила Маруся Богуславка, свідчить про її велику любов до рідної землі, до українського народу. Та Маруся не могла повернутися на батьківщину, бо любила свого чоловіка та дітей. Покинути їх вона не могла.
Щастя це не випадковість а нагорода за тяжку працю .Щасливою людина стає коли на це заслужить а на потрібно дуже сильно заслужити тому щасливими не народжуються а стають
