Література, особливо якщо говорити про нашу, вітчизняну українську
літературу, має безліч героїв, які викликають інтерес і симпатію. Далеко
не завжди ці герої володіють якимись високими людськими якостями,
зовсім не обов’язково вони повинні викликати бажання наслідувати їх
приклад. Тим не менш, дуже часто такі герої опиняються улюбленими по
іншим причинам. Так сталося і зі мною. Моїм улюбленим героєм стало
головна дійова особа твору Ярослава Стельмаха під цікавою назвою
«Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера» – Сергій Стеценко.
Мені
дуже сподобалося саме цей твір. Він добре розповідає про дитинство, про
пригоди хлопців у часи, коли весь світ навколо настільки цікавий і
захоплюючий і коли так хочеться дізнатися якомога більше корисної
інформації про весь цей світ. Такий стан і ставлення до життя абсолютно
нормальний, логічний і послідовний. Дитинство створено саме для того,
щоб пізнавати світ навколо, черпати з нього інформацію, вчитися думати і
робити правильні висновки щодо життя. Головна дійова особа твору веде
розповідь від першої особи, а саме це Сергій Стеценко, який пройшов дуже
захоплююче дитинство зі своїм другом Дмитром Омельчуком. Саме з цієї
причини мені і сподобався цей герой – він займався тим, чим і потрібно в
його віці. Думається, що всі ті пригоди, які сталися з ним в його
дитинстві, стали для нього в цілому надзвичайно корисними, справили
істотний вплив на його подальший розвиток і дуже допомогли в
майбутньому.
Втім,
варто відзначити, що діти, як і дорослі люди, бувають дуже різними.
Серед них зустрічаються і негідники, і ті, хто обманює, псує своїх
близьких, робить їх життя більш складним. Дуже багато серед людей і
брехунів. Якби головний герой твору був таким, він ніколи і ні за що б
мені не сподобався. Але він таким, звичайно, ніколи не був. Навпаки,
Сергій був чесною і відкритою людиною, він не боявся визнавати
реальність і вже точно нікого сильно не обманював. Крім того, йому та
його другові Дмитру також було притаманна й інша надзвичайно важлива
якість – вони були людьми дуже сміливими. В кінці твору, коли виник
ризик утоплення того, хто розігрував їх і хотів налякати, вони зовсім не
зникли де б то не було, вони сміливо кинулися йому на допомогу, тим
самим практично врятували його життя. Сміливі люди завжди викликають
симпатію, а тому це теж можна записувати в переваги Сергію.
У кожному літературному творі можна виділити певних людей, які
викликають симпатію й інтерес. Але серед всіх їх найбільш улюбленим мною
героєм є Сергій Стеценко. Він володіє безліччю корисних людських
якостей, а тому й викликає таке приємне ставлення
Коло невеличкої хати рос вишневий садок. Життя у цьому селі живе - співають дівчата, йдуть плугарі. Біля цієї хати
вечеряє родина, у якій матір хоче повчати чомусь дочку, але співи соловейка не дають цього зробити. Він так гарно співає, що
і повчати доню матір не хоче. Вона покалала своїх маленьких діточоу спати тай сама задрімала, але соловійко не затих.
У цій поезії нібито все просто, але автор тут повчає нас кохати родину, природу. Вірш зачаровує аурою божественного затишку родинної злагоди.
Про цей вірш Т. Шевченка літературознавцями написано багато досліджень. Надзвичайно простий, без особливих художніх засобів, він просто чарує своєю поетичністю. Вражає те, що написаний він за похмурими тюремними ґратами. Якою ж сильною була туга поета ш рідною Україною, яка багата уява, щоб створити такий шедевр! Чи є ще щось краще, ніж квітучий сад, мирна хліборобська праця, дружна родина, спів соловейка? Про це мріяв усе життя й сам Шевченко, хоч його мріям не судилося здійснитися. Вірш став "візитною карткою" України — квітучої, мирної, співучої та доброї.
<span>Ой співанки-коломийки, в'язанку з них в'яжу,
Як попросять заспівати, я ся не відкажу.</span><span>Як я стану коломийки співати, співати,
Засмієшся, і затужиш, і станеш гадати.
Ой дрібонько коломийка, дрібонька, дрібонька,
Одна мила, друга люба, третя солодонька.
- Звідки мої співаночки! – питаються люди.
В полонинах, буковинах ростуть вони всюди.
Та я собі заспіваю, тоненько засвищу,
Стільки знаю співаночок, як трави та листу.
Ой повіяв буйний вітер, повіяв, повіяв,
Та він мої коломийки по горах розсіяв.
Коломийку заспіваю, як ми веселенько,
Коломийку заспіваю, як болить серденько.
Коли собі заспіваю, то журба щезає,
Бо то ж наша коломийка такі чари має.
Ой Матію та Матію, відколи тя прошу.
Зроби мені коновочки, най співанки ношу.
Зроби одну, зроби одну та зроби ще другу,
Одна буде про весілля, а друга про тугу.
Ой я собі заспіваю двома голосами.
Один піде понад лугом, а другий лісами.
Ой щебече соловейко у мене на груші,
Кожен так собі співає, як йому на душі.
Співаночки-складаночки, я вас не складала,
Вас складали парубочки, а я переймала.
Я посію пшенечиньку, а вродиться льоночик,
Коби таки до роботи, як до співаночок.
А я годна льонок брати та годна стелити,
А я годна заспівати та й годна робити.
Ой коби ми, подружечко, голосочки склали,
Ми би своїх легіників співанками вкрали.
Та хоч би всі зорі впали й писарями стали,
Ще би наших співаночок не переписали.
Через тиждень була хвора, бо робота була,
А в неділю подужчала, бо музику вчула.
Коломийку заспівати, коломийку грати,
Або тоту коломийку легко танцювати.
Коломийка, коломийка та й коломийочка,
Кості би ся розписали, якби не сорочка.
Чи ти мене, моя мамко, купала в романці,
Що я така охочая в неділю до танців.
Ой дрімуча коломийка, дрібуча, дрібуча,
Ото мені спобоболося дівчина робоча.
Ой пішов я танцювати, та змилив ногами,
Більше я ся та й підпирав носом і руками.
Ой пішов би козака та й пішов би польки,
Коби миска кисилеці та миска фасольки.
Черевички невелички, ніженька маленька,
Танцюй, танцюй, дівчинонько, доки молоденька.
Та я міхом обертаю, та я міхом кручу,
День би тебе дівко побив, як ся з тобою мучу!
Ой буде вже коломийки, ой буду, ой буде,
Бо вже мене, молодого, болить попід груди.
Але файно скрипка грає, нікому співати,
Сидить милий за ворітьми, ніким наказати.
А я йому наказую перепеличками,
А він мене відсилає та й ластівочками.
Ластівочки-щебетушки не хочуть сідати,
Не корить мня заспівати, лишень погуляти.
Тато добрий, тато добрий, мати не лихая,
Не боронять погуляти, поки молодая.
Ой як мені не гуляти, коли в мене мати
Ой постилить і укриє. – Лягай доню спати!</span><span>Пусти мене, моя мати, та й на вечорнички,
То там хлопці чорноброві, плетуть рукавички.</span><span>Закувала зозулина, сіла на лозину,
Ей, люблю, мамко, літо, ще ма люблю зиму.</span><span>Бо уліті на роботі сонечко пече мя,
А узимі, люба мамко, ледве жду вечера.</span>