<span>Ой співанки-коломийки, в'язанку з них в'яжу, Як попросять заспівати, я ся не відкажу.</span><span>Як я стану коломийки співати, співати, Засмієшся, і затужиш, і станеш гадати.
Ой дрібонько коломийка, дрібонька, дрібонька, Одна мила, друга люба, третя солодонька.
- Звідки мої співаночки! – питаються люди. В полонинах, буковинах ростуть вони всюди.
Та я собі заспіваю, тоненько засвищу, Стільки знаю співаночок, як трави та листу.
Ой повіяв буйний вітер, повіяв, повіяв, Та він мої коломийки по горах розсіяв.
Коломийку заспіваю, як ми веселенько, Коломийку заспіваю, як болить серденько.
Коли собі заспіваю, то журба щезає, Бо то ж наша коломийка такі чари має.
Ой Матію та Матію, відколи тя прошу. Зроби мені коновочки, най співанки ношу.
Зроби одну, зроби одну та зроби ще другу, Одна буде про весілля, а друга про тугу.
Ой я собі заспіваю двома голосами. Один піде понад лугом, а другий лісами.
Ой щебече соловейко у мене на груші, Кожен так собі співає, як йому на душі.
Співаночки-складаночки, я вас не складала, Вас складали парубочки, а я переймала.
Я посію пшенечиньку, а вродиться льоночик, Коби таки до роботи, як до співаночок.
А я годна льонок брати та годна стелити, А я годна заспівати та й годна робити.
Ой коби ми, подружечко, голосочки склали, Ми би своїх легіників співанками вкрали.
Та хоч би всі зорі впали й писарями стали, Ще би наших співаночок не переписали.
Через тиждень була хвора, бо робота була, А в неділю подужчала, бо музику вчула.
Коломийку заспівати, коломийку грати, Або тоту коломийку легко танцювати.
Коломийка, коломийка та й коломийочка, Кості би ся розписали, якби не сорочка.
Чи ти мене, моя мамко, купала в романці, Що я така охочая в неділю до танців.
Ой дрімуча коломийка, дрібуча, дрібуча, Ото мені спобоболося дівчина робоча.
Ой пішов я танцювати, та змилив ногами, Більше я ся та й підпирав носом і руками.
Ой пішов би козака та й пішов би польки, Коби миска кисилеці та миска фасольки.
Та я міхом обертаю, та я міхом кручу, День би тебе дівко побив, як ся з тобою мучу!
Ой буде вже коломийки, ой буду, ой буде, Бо вже мене, молодого, болить попід груди.
Але файно скрипка грає, нікому співати, Сидить милий за ворітьми, ніким наказати.
А я йому наказую перепеличками, А він мене відсилає та й ластівочками.
Ластівочки-щебетушки не хочуть сідати, Не корить мня заспівати, лишень погуляти.
Тато добрий, тато добрий, мати не лихая, Не боронять погуляти, поки молодая.
Ой як мені не гуляти, коли в мене мати Ой постилить і укриє. – Лягай доню спати!</span><span>Пусти мене, моя мати, та й на вечорнички, То там хлопці чорноброві, плетуть рукавички.</span><span>Закувала зозулина, сіла на лозину, Ей, люблю, мамко, літо, ще ма люблю зиму.</span><span>Бо уліті на роботі сонечко пече мя, А узимі, люба мамко, ледве жду вечера.</span>
Ответ:Вірш створений у формі звертання до юнака, який повинен стати дорослим, відчути вагу чоловічих обов'язків та відповідальності, сипу побратимства й міцної чоловічої дружби. У поезії відчуваються біблійні мотиви.
Дятел звичайний-птах досить великого розміру.один із найвідоміших представників родини дятлових.населяє найрізноманітніші лісові ландшафти палеарктики від канарських островів і північно-західної африки.майже скрізь є звичайним,численним видом.нерідко селиться у межах населених пунктах-парки,сади...як правило,веде осілий спосіб життя, і лише на північній межі ареалу в несприятливі роки здійснює масові кочівлі в сусідні регіони.
<span>Леся Українка так переймалася долею свого «занапащеного краю», нещаснішого за якого не бачила навіть у далеких землях, що болем промовляла: «Що сльози там, де навіть крові мало!» Наскільки ж глибокими були сила почуттів, відчай поетеси, що вона, гуманна людина, заговорила навіть про кровопролиття! А можливо, це лише заклик до дії, адже «сором сліз, що ллються від безсилля».</span>
