Я погоджуюся з цим твердженням цілком і повністю. На мій погляд, честь і совість цінніші за гроші. Якщо людина втрачає гарні людські риси заради того, щоб розбагатіти, то, на мій погляд, це нерівноцінний обмін. Багатий мерзотник - це в першу чергу мерзотник, а бідна чесна людина - в першу чергу чесна, а потім вже бідна. До того ж, життя - дуже непередбачувана річ: зараз гроші є, і багацько, а завтра ти їх втратив усі. І нічого не лишилося, бо у багатої безчесної людини немає нічого, крім грошей: ані друзів, вні кохання, ані поваги людей.
Якщо жити чесно, правдиво та праведно, то набудеш те, що цінніше за гроші і не втратиш зненацька. Це - любов, добре ім'я, дружба, повага. Тебе не кине кохана людина, бо вона полюбила тебе бідним - а це означає, що любить вона тебе, а не гроші. Друзі раді бачити тебе просто так, бо ти гарна людина. З цим легко і приємно жити, навіть якщо живеш бідно.
1. Поява чорта.
2. Оповідання про коваля Вакули.
3. Розмова гордовитої Оксани й закоханого Вакули.
4. Чуб, батько Оксани, іде в гості до Солохи.
5. Оксана обіцяє Вакулі вийти за нього заміж, якщо він принесе їй черевички, які носить сама цариця.
6. Солоха ховає невдачливих залицяльників (риса, голову, дяка, Чуба) у мішки з-під вугілля.
7. Вакула сідає на чорта й летить на ньому в Петербург.
8. Жителі села довідаються, хто сидів у мішках.
9. Вакула, добравшись до столиці, іде до цариці на прийом разом із запорожцями й одержує черевички государині
10.Оксана засмучується про відсутність Вакули й почуває, що вона закохана.
11. Вакула, вернувшись, сватає Оксану
12. Життя Вакули й Оксани.
1. Розбишака-халамитник
2. Витівки федька 3. Методи виховання Федька 4.Правда - Федьковий друг 5. Толя 6. Дощ
7.Пригоди на річці 8.Порятунок Толі
9. Брехня
10. Дивні плями в очах Федька 11. Смерть Федька
12. "Виграний " чижик
Добрий"Не треба нічого промінювати,а переходьте жити до нас.Ми вам допомагати будемо,маленьку глядітимемо",Працьовитий,витривалий"Сонце вже припікало,але Климко працював так завзято,що матроска прилипла йому до спиниюВін скинув діжурку і знову взявся до роботи",Самостійний"Доглядати за собою,зварити їсти,прибрати в хаті,випрати одежину він умів і сам"Милосердний"Климко видлубав із кишені одну тридцятку і поклав бабусі в пелену",Спостережливий,кмітливий"Він помітив,що німець б є лише правою ногою і хотів проскочити зліва від нього".
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво просимо в Щуроград”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!” На таких дещо моторошних думках хочемо завершити нашу оповідь. Усе інше нехай підкаже серце та прочитання пророчого “Місця для дракона” – другої книги із серії “Твори” Юрія Винничука.
<span />