Спражню красу неможливо приручити. Намагання зберигти щось прекрасне лише для себе, призводить тільки до її загибелі. Красу потрібно пропускати через серце, впустити її та зберегти у своїй пам"яті. Впустивши красу до серця, даруйте її іншим, відкрийте серця близьких для прекрасного.
Поведінка і риси характеру героя:
а) непосидючий («…неодмінно щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці»)
б) сильний («…першій по силі на всю вулицю, враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде…»);
в) відкритий («Він міг би підійти тихенько так, щоб не почув би ніхто, — але Федько того не любив»);
г) впертий («…не як всі діти поводиться. Він не плаче, не проситься, не обіцяє, що більше не буде. Насупиться й сидить. Мати лає, грозиться, а він хоч би слово з уст, сидить і мовчить»);
д) стійкий («камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь…»);
е) правдолюб («Якби не схотів, то міг би одбрехатися, але Федько брехати не любить»);
є) непримиренний до зрадництва; («Не любить також Федько й товаришів видавати»);
ж) спокусник («…Федько знову спокушає Толю. І спокушає якраз у такий момент, коли ні одному чоловікові в голову б того не могло прийти»);
з) шанобливий до батька («…якби зачепили його тата, зразу б грубості почав говорити, а то й битись поліз би»);
и) спритний («Ловкий хлопчак», «жилаве, чортове хлопча. Стриба, як кішка»).
1.4. Значення образу Федька для сучасників.
2. Бесіда за питаннями для обговорення образу Федька
Яку характеристику подає автор Федьку на початку твору?
а) будівництво із піску; б) запускання змія.
Чи є у хлопця доброта? В чому вона виявляється?
Хто були батьки Федька? (Батько Іван — «типографчик», мати Іваниха — домогосподарка) Як їх характеризує В. Винниченко?
Охарактеризуйте його поведінку під час сварки з батьками.
За що батько давав гроші Федьку?
У зв’язку з чим Федько повсякчас отримував тумаків від батька?
Як автор характеризує свого героя? («Мужиченя, паршивець, одурілий хлопець, шибеник, мурло репане, нещастячко, сибіряка, халамидро, ідоляко, падлюко, люципере»)
Мої роздуми над п'єсою І. Котляревського "Наталка Полтавка"
Серед жіночих імен Наталок, Оксанок, Марічок чи не найбільше, а тому їх вважають найпоширенішими в Україні. Мабуть, через те, що дівчата з цими іменами були особливими. Поширенню імені Наталка сприяла і п'єса Івана Петровича Котляревського "Наталка Полтавка".
Я впевнена, що всі, хто читав п'єсу І. П. Котляревського, не залишилися байдужими до образу Наталки — дівчини чесної, рішучої, вірної, красивої, працьовитої. Став крилатим і вислів возного: "Золото — не дівка!" Чим же полонили цей образ і вся п'єса І. П. Котляревського читачів уже не одного покоління українців? У чому популярність п'єси й сьогодні?
На мою думку, насамперед п'єса полонить читача чи глядача добротою, щирістю, великодушністю героїв твору. І тим, що перемагають у п'єсі правда, щирі почуття, а несправедливість підступає. Нам завжди хочеться, щоб було так. І звичайно — велика сила кохання. Світ споконвіку тримався на любові, і в будь-який час будуть важливими й найціннішими такі почуття, як доброта, душевність, повага й кохання. Образи Наталки й Петра, створені І. П. Котляревським, — це символи вірності в коханні й боротьбі за нього.
Коли я читала вперше п'єсу Котляревського, вона дуже сподобалася мені тим, що в ній багато пісень, танців. Письменник відтворив національний колорит, вивів такі характери персонажів, які справляють неповторне враження.
У п'єсі звучить 22 пісні, деякі з них народні, деякі написав сам письменник, але вони теж стали народними, бо полюбилися народові. Цікаво те, що майже кожен із персонажів має свій пісенний портрет. Пісні роблять п'єсу не схожою на інші — і в цьому теж особливість твору І. П. Котляревського.
Вражає в п'єсі й мова. Зачинатель нової української літератури, який одним із перших почав писати живою народною мовою, зумів зачарувати ліричною пісенністю, лексичним багатством. П'єса написана 1819 року, але й сьогодні зрозуміла кожному, хто її читає.
Отже, я думаю, що саме завдяки пісенності, мовному й національному колориту, неповторному й величному образу Наталки Полтавки п'єса І. Котляревського не залишає байдужим читачів. Майже двісті років живе улюблена в народі героїня Наталка. Причина безсмертя цього образу в тому, що в ній письменник блискуче втілив народний ідеал української жінки, її моральну красу.
Одного разу я, Ява і Павлуша вирішили збудувати космічно ракету. Ми вже бачили , як будемо відомими по всьому світу. Моїтдрузі вже чули про цю ракету, але ми захотіли збудувати її із домашніх приборів.
Нам була потріба велика бочка, знайшли її. Також я знайшов у своєму сараї всі необхідні речі для нашої ракети.
І ось, ми все зробили. Ракета мала вигляд справжньої космічної ракети. Ми зробили наперед наші скафандри із мішків та були готові до вильоту.
І ось, ми знаходимось на верхівці дерева, все готово... ТРИ... ДВА... Один! Ми летимо!!! УРаааа!
-Давай просинайся! досить спати!
Я проснувся. На мою думку, це була чудова космічна пригода
Офіційна критика засудила твір, визнавши його "наскрізь несучасним", "песимістичним", "класово ворожим", у якому " соціальні чинники" підмінені " психологічними".
"Місто" - перший урбаністичний роман в українській літературі, з новими героями, проблематикою та манерою оповіді.
"Місто" В. Підмогильного - роман про людину, про місто, про життя, про незгасність вогню, сповнений скептицизму переможця й оптимізму переможеного. Автор хотів поставити людину перед самою собою , змушував її зазирнути в себе.
У своєму психологічно - філософському ключі роман "Місто" порушує проблему перспективи української нації, узагальнивши її в епіграфі з "Талмуду" до нього: "Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома до янгола. Цю істину відкриває В. Підмогильний своїм завжди актуальним романом.
