Місце для дракона» - чарівна казка Ю. Винничука, що розповідає про події, які відбулись у Галичині в часи середньовіччя. У творі описується дракона, що був єдиним у своєму роді, харчувався травичкою і не знав бід. Проте підступному князеві закортілося віддати заміж свою доньку Настуню. Тоді князь вигадав, що доньку віддасть лише тому, хто переможе дракона, який насправді ще жодного разу нікого не кривдив. І далі сталося нещастя – дракона вбили. А що ж дало це вбивство? Нічого. Це не принесло злагоди та миру, а завдало лише страждань. Особливу пану Лавріну, який до останнього свого дня не міг подолати муки власної совісті та друзям щиросердного дракона. Це багатопроблемний твір, але головною проблемою його є вічна боротьба між добром та злом. Що ж перемогло? На мою думку, хоч фінал твору і сумний, все ж таки перемогло добро. Адже доки житимуть люди із сумлінням і передаватимуть свої знання іншим, наш світ ще матиме часточку добра. Лаврін не вбив дракона, він відчув смуток та жаль в його очах, прагнення жити, а отже, проявив милосердя. Новий правитель князівства не знаходить собі місця, його тривожать муки совісті. «Місце для дракона» - казка, яка містить чимало фантастичного. А головна мета казки – зображення перемоги добра над злом. Я вважаю, що не зважаючи на всілякі негаразди, якими повен сучасний світ, добро переможе. Адже допоки житимуть на цій землі щирі та милосердні люди, ми матимемо надію на злагоду.
Вона навчає нас цінувати дружбу, розвиватися, бути людяним. Так, це дуже актуально, адже в наш час важко знайти справді вірних друзів.
"О рідне слово, хто без тебе я?.."<span>О рідне слово, хто без тебе я? </span><span>Німий жебрак, старцюючий бродяга,</span><span>Мертвяк, оброслий плиттям саркофага, </span><span>Прах, купа жалюгідного рам'я. </span>
<span>Моя ти — пісня, сила і відвага, </span><span>Моє вселюдське й мамине ім'я. </span><span>Тобою палахтить душа моя, </span><span>Втишається тобою серця спрага. </span>
<span>Тебе у спадок віддали мені </span><span>Мої батьки і предки невідомі, </span><span>Що гинули за тебе на вогні. </span>
<span>Так не засни в запиленому томі, </span><span>В неткнутій коленкоровій труні — </span><span>Дзвени в моїм і правнуковім домі!</span>
<span>Захар Беркут- головний герой повісті. Найстарший віком у цілій тухольскій громаді.
Йому було звиш 90-літній старець. Батько вісьмох дітей. Зазар був сильним,
мужнім, хоробрим, справедливим. Ще він любив садівництво, там він чистить,
копле, підрізує і пересаджує сад. Захар любив своє село та захищав рідну землю.
А також головний герой часто говорив:’’ Життя лиш доти має вартість’’. В нього мов одна душа! Громада- то був його світ, то була ціль його
життя. Пасіка його була в лісі, і кожної погідної днини Захар Беркут ходив у
свою пасіку, хоч дорога була утяжлива і досить далека. А вже найбільшим
добродієм уважали тухольці Захара Беркута за його ліки. Все що він робив і
думав це все для інших, і для громади. Тому він і захисник рідного села. </span>
Я руда, низького росту,Хитра я і довгохвоста.На курей я вельми ласа – В них таке смачненьке м'ясо…Вовку-брату я сестриця,А зовуть мене…(Лисиця)
