Тем что ты украинец,ладно без обид как там у вас
1)"Еней був парубок моторний
<span>І хлопець хоть куди козак"
2)</span>Його благородне походження від Олімпійських богів визначає його видатну долю – збудувати нову сильну державу:
«... в Трої народився
<span>І мамою Венеру звав…
3)</span>Еней – справжній ватажок, здатний повести за собою людей, харизматичний, справедливий, відповідальний за долю свого війська.
«Еней один не роздягався,
Еней один за всіх не спав;
Він думав, мислив, умудрявся
(Бо сам за всіх і одвічав)».
4)«Еней пустив на нас ману…
Звелів покинути нам Трою,
<span>Підмовив плавати з собою…» - кажуть про нього троянці.
5)</span> «Троянець я, Еней одважний,Латинців ворог я присяжний! –<span>Я кошовий Еней-троянець,
Скитаюсь по миру, мов ланець,
По всім товчуся берегам.</span><span>Так лучче в сажівці втоплюся
І лучче очкуром, вдавлюся,
Ніж Турнові я покорюсь».</span>
Моя мрія це стати актором.Але для цього треба багато працювати.Цю професію обирають ті люди у яких розвинута хороша пам'ять. Я теж належу до таких.А от майбутнім актором бажаю успіхів!
Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора. Перший жмуток розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям. Чари любові захоплюють ліричного героя цілком, сповнюють його душу світлими та тремтливими думками й почуттями, незважаючи на те, що вона нерозділена:
Не знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне.
Спочатку дівчина - об'єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння неможливості бути разом - покору долі:
Жиймо! Кожде своїм шляхом
Йдім, куди судьба провадить!
Здиблемось колись — то добре,
А як ні — кому се вадить? («Я не надіюсь нічого»)
Але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу, гіркоту, і у віршах звучать перші докори:
Може, сміх твій нинішній,
Срібний та дзвінкий,
Стане в твоїй пам'яті
За докір гіркий («Не минай з погордою»).
У другому жмутку любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. Кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. У цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. Автор використовує багато притаманних народнопісенній творчості епітетів, порівнянь, заспівів:
Золоті зорі в небеснім морі
Моргають серед ночі,
Та над всі зорі внизу і вгорі —
Її чорнії очі («Зелений явір, зелений явір»).
Та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу:
Я не тебе люблю, о ні,
Люблю я власну мрію,
За неї смерть собі зроблю,
Від неї одурію