1. Звичайна мишка
2. Нещастя
3. Комусь війна це мати
4. Жадібні люди
5. Помста мишки
<span>Найтитулованіший український спортсмен Сергій Бубка народився 4 грудня 1963 року в місті Луганськ. Із дитинства він займався в ДЮСШ «Динамо», а в 20-річному віці отримав звання заслуженого майстра спорту.</span>Сергій Бубка закінчив державний інститут фізичної культури в Києві. Він є шестиразовим чемпіоном світу у стрибках із жердиною, переможцем безлічі змагань, організованих Міжнародною асоціацією легкоатлетичних федерацій, національним та європейським чемпіоном. У 1985 році він підкорив висоту 6 метрів на змаганнях у Парижі, а кращий спортивний результат Сергія Бубки (6 метрів 14 сантиметрів) досі лишається неперевершеним.<span>«Коли мене обрали президентом Національного олімпійського комітету, справ додалося. Тепер треба тут рекорди ставити. Тому стрибаю зараз з кабінету в кабінет!»— Сергій Бубка.</span><span>На неофіційних змаганнях Бубка «брав» навіть висоту в 6 метрів 37 сантиметрів. За свою кар'єру спортсмен встановив 35 світових рекордів. За ці видатні досягнення його нагородили безліччю державних премій. Серед найпрестижніших звань Сергія Бубки можна назвати триразове звання кращого спортсмена світу.</span>23 червня 2005 року Бубка очолив Національний олімпійський комітет України. Крім того, він регулярно проводить неофіційні міжнародні змагання зі стрибків із жердиною, участь в яких — честь для кожного спортсмена у світі.
<span>«Дисципліна — це і є сила»<span>— Сергій Бубка</span></span>
Рідне гніздечко – саме так юні пташенята називають батьківський дім. Це місце, де завжди люблять, де чекають і підтримують. Дух рідного дому назавжди залишається з нами, він тече в наших жилах.
Часто можна почути вислів: «Скрізь добре, а вдома краще». Справді, рано чи пізно кожен із нас захоче покинути батьківський дім. Хтось у пошуках кохання, хтось у пошуках нового життя чи визнання. Але немає того, хто хоч на секунду зміг забути теплі материнські руки, ніжну посмішку тата, домашній затишок, тепло. Напевно, в усьому світі ціннішого скарбу не знайти.
І от, після довгої розлуки ти знову на порозі рідного дому. П’єш воду зі старої криниці і вона здається найкращою, цілющою. Ласуєш яблуками в садку і вони здаються найсмачнішими. У цьому місці все завжди буде най, бо отчий дім — твій дім. І щасливим він буде там, де живе міцна родина, де панує любов і дружба, де лунають дзвінкі дитячі голоси. Там, де за широким столом сидить уся родина: бабуся й дідусь, мама і тато, брати, сестри і навіть коти.
Де гарна сім’я — виростають чудові діти. Тому особливу роль потрібно приділяти вихованню молодого покоління. Справді хороших виховних успіхів можна досягнути в родині, де панує мир, взаєморозуміння, тепло й щира турбота. Тож варто навчати дітей любити, поважати отчий дім аби з покоління в покоління передавалися справжні родинні цінності.
<span>У нашому будинку є
підвал. Колись там моя мати ставила мішки з картоплею, але зараз вона
ставить їх на балконі, а підвал віддали мені. Там я влаштував майстерню.
Саме посередині майстерні стоять укріплені лещата. Біля стін — стелаж
для інструментів, який я сам зробив, а також лавка та велике крісло. Це
крісло подарував мені батько. Він у мене директор театру. Він казав, що
це крісло списане, але на ньому ще можна сидіти, якщо прибити якийсь
дрючок замість ніжки. Я так і зробив. - Недавно я зробив дві драбини.
Одна стоїть у моїй кімнаті біля шафи, а друга й досі знаходиться в моїй
майстерні.
Іноді до мене заходять друзі. Ми йдемо в мою
майстерню та починаємо майструвати. У цей час моя майстерня має такий
вигляд, що це занадто важко описати.
<span>На Новий рік ми зробили саморобні іграшки для шкільної млинки. Учителям та учням вони дуже подобаються. </span></span>
Ответ:
Объяснение:Карпенко Карий – справжній заслужений корифей української літератури та мистецтв. Він був не тільки талановитим літератором, але й ерудитом. Його твори захоплюють українців не одне покоління, а його ім’я стало видатним.
Іван Карлович Тобілевич, саме таке справжнє ім’я у К. Карого, народився в сім’ї приказчика та кріпачки. Тільки згодом її чоловік викупив у пана Золотніцького свою дружину. В родині було 4 дітей, і майже всі стали відатними українцями. Його братами були Панас Саксаганський та Микола Садовський.
К. Карий був одружений
двічі – перший раз на Надії Тарковській, а другий на Софії Дитковській. Перша дружина народила 3 дітей, але згодом померла від хвороби, від неї залишився родовий хутір Тарковський, де письменник проводив багато часу. Друга дружина була творчою людиною, дуже піклувалась ним й допомагала в письменництві. Де саме вони познайомились достеменно невідомо, історія сберегла те, що вона була артисткою театра, та народила йому ще 2 дітей.
Разом зі своїм давнім другом Марком Кропивницьким, організували драматичний театр українських корифеїв. З Кропивницьким їх звела доля, ще коли вони працювали чиновниками, тоді й зародилася
ідея майбутньої співпраці. Згодом Карпенко Карий сам грав в п’єсах свого друга, а той у його на сцені театру. Головними нероями его п’єс ставали прості люди, які попадали в скрутне становище та не могли давати хабарів. Тема хабарництва була йому дуже близька, бо він сам служив секретарем в поліції Єлисаветграда. Кожен день перед ним проходили арештанти, підлабузники, чесні селяни та брехуни. За час роботи в поліції йому так остогидла людська підлість, що він почав виливати на папері свої почуття.Почитай и випиши самое главное и интересное
