Зазвичай, багато кто мріє про затишок та тепло у його чи її оселі . Але, щоб здобути це , потрібно багато часу для створення гарного інтер*єру . Це не так! Обійтіся кожен може і без цього . Потрібно дуже ретельно доглядаті за чистотою своеї оселі , наприклад: мити посуд , підлогу , якщо є квіти поливати їх та інше . Затишок у оселі - це найголовніше . Бо коли втомлюєшся , не дуже приемно заходити у брудний дім. Можно завести собі якусь домашню тварину собаку чи кішку , бо коли смутно і поряд нікого не маеє , це єдине, що зможе тобі допомогти . Доглядай за оселею, і вона вдячить тобі великим затишком і теплом .
На картині П.Козина "Земляк", художник нагадує про те,
як тяжко було в роки війни солдатам та людям.
У полі, де тільки що відгримів бій,
солдат тримає на колінах хлопчика ,годуючі його із свого казанка .
І той і інший, схоже єдині, хто залишився в живих.
Солдат задумався про те , що скільки нещастя принесла війна , скільки
людей голодують , як цей хлопчик , коли вже прийде кінець цій
жахливій війні.<span>
</span>
1. Батьки поета, його дитячі роки
2. Важка юність поета
3. Навчання живопису
4. Життя у Санкт-Петербурзі та викуп з кріпацтва
5. Поетична творчість
6. Рекрутчина та військова служба
7. Петербургскій период життя поета
Я обережно визирнув з-за рогу будинку й одразу ж відсахнувся: біля мого під’їзду стояв Кактус. На жаль, з Кактусом, якого насправді звуть Сашко Смик, я знайомий майже від народження — ми живемо у сусідніх квартирах. Мама каже, що битися ми з ним почали ще лежачи у візочках. Досить було залишити наші колясочки поруч, як ми відразу ж намагалися видерти одне в одного іграшки й билися пляшечками з молочною сумішшю.Адже він дражнив мене Поганським Паганіні ще відтоді, як уперше побачив зі скрипкою. Хоча справжнє моє ім’я Клим Джура.Серце в мене калатало, як скажене, я задихався і відчував, що Кактус ось-ось схопить мене за шкірки й почне лупцювати, але тут сталося щось дивне і незрозуміле: люк, на який я наступив, раптом почав м’яко вгинатися під моїми ногами, і я шкереберть полетів у чорну прірву.<span>Розділ 2. Я стаю піддослідним кроликомСпершу я почув звук. Він долинав звідкись іздалеку і був схожий на дзижчання бджоли. Навколо панувала темрява, і хоч як я вдивлявся туди, звідки почув оте тихе дзижчання, не побачив нічого. Я почав навпомацки просуватися вперед, все ще не розуміючи, що сталося, — адже останнє, що я пам’ятав, було падіння. І ще — я зовсім не злякався. Я підійшов до найближчої стіни, торкнувся до неї, і в ту ж мить під моїми пальцями з’явився невеличкий отвір. Звідти, немов на пружині, вискочила таця, на якій лежало кілька бутербродів і стояла склянка <span>ьці в кулаки і ступив уперед.<span>— Ну от ти й на місці, — почув я вже знайомий жіночий голос: той, що приймав мене до ТТБ — Таємного Товариства Боягузів. — Саме час розпочинати наш експеримент. Так, як ми з тобою домовлялися.</span></span></span><span />
Желтые Листья опадают желуди и автор изображает свою любовь к осени