Павлусь був добрий , хоробрий , справедлий , він дуже любив свою сестру , тому він навіть схитрував та обманув Девлет-гірея, аби врятувати свою сестру
<span><span>Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.
Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи - все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.
Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками.
Кайдашиха була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними.
Мелашка :
Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на
червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна,
як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида,
з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та
червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні
брови, густі-прегусті, як шовк.
Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима. Він неначе бачив, як пашіло її лице з рум'янцем на всю щоку, як біліли її дрібні зуби між тонкими червоними губами. Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем.
</span></span>
Кожна нація, якій пощастило відкрити і висловити свою творчу ідентичність, своє глибинне самопізнання, базу національної культури, осягнула це могутнім словом свого національного пророка. Серед тих щасливих, вибраних народів є і ми, українці, бо маємо геніального Тараса Григоровича Шевченка.Він безсмертний для нашого народу – явище унікальне, неординарне. Тому все, що з ним пов’язане, дороге нам і рідне.Саме тому 15 та 16 березня у Войнихівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів були проведені заходи, які нагадали про геніального Кобзаря. Приємно, що діти охоче беруть участь у позакласних заходах, присвячених творчості великого українського поета, часто самі виступають їх ініціаторами. Не став виключенням і цей рік. Розпочався тиждень парадом вишиванок, до якого долучилися як учні так і вчителі. Чудовими українськими орнаментами зацвіла школа. Нещодавно у нашому навчальному закладі з’явився сучасний кабінет народознавства. Саме там була проведена театралізована літературно-музична композиція «Шевченкові вклоняємось доземно», яку підготувала вчитель української мови і літератури Носенко Любов Григорівна. Вона допомогла учням старших класів пізнати соціальні, політичні, життєві ідеали великого поета. Неймовірно зворушливими були виступи дітей з поетичними рядками безсмертних віршів.Наступним виховним заходом став ліричний альманах « Шевченко – наша гордість і слава!», проведений вчителем-словесником Бабенко Людмилою Миколаївною. Незабутні слова Великого Кобзаря, покладені на музику, не лишили нікого байдужим. А презентація « Кохання Шевченка» показала, що в тому, кого і як кохав творець, – один із ключів до його творчості. Минуло 200 років від дня народження Т.Г. Шевченка, але й сьогодні його слово живе між нами. Свідченням цього стали поетичні зустрічі «Сторінками поезій Кобзаря», «Ми любимо твори Шевченка», «Віршів віночок від Тараса». Читання поезій Т.Г. Шевченка викликало жваве зацікавлення серед усіх учнів школи. Така поезія не може не захоплювати.Було проведено конкурс малюнків, ілюстрацій, присвячених життю і творчості Т.Г. Шевченка. Упродовж тижня у шкільній бібліотеці ( бібліотекар Мещерякова Анастасія Сергіївна) діяла виставка літератури «Шляхами великої долі», «Пам’ятає сина Україна», «Ми тебе не забули, Тарасе!», а також багатотомні твори, присвячені його життю та творчості.Завдяки наявності мультимедійних засобів, учні мали змогу переглянути художні фільми про життя і творчість Т.Г. Шевченка «Заповіт», документальну трилогію «Віра». «Воскресіння». «Поступ»; «Обличчя української історії. Тарас Шевченко» тощо.І як доказ любові до геніального українця з ініціативи директора школи Носенка Григорія Миколайовича у нашому навчальному закладі з’явилося чудове панно до 200-річчя з дня народження Великого Кобзаря. Змінюються часи, але незмінним, невичерпним і не до кінця прочитаним і розгаданим залишається сам Шевченко.<span>Ми впевнені, що ці та інші заходи, які відбулися у школі, допоможуть молодому поколінню зрозуміти та усвідомити неоціненний вклад Тараса Шевченка в зародження та розвиток української культури, мови, нашої державності.</span>
Складно говорити про шляхетність та кохання, спираючись на твір Івана Франка "Чого являєшся мені у сні". Адже шляхетність - це або належність до суспільного прошарку "шляхта", або шляхетність душі, що характеризується честю, виликодушністю та милосердям. А хіба ліричний герой вказаного твору милосердний або великодушний? Ні, він усього лише сумує за невідбувшимся коханням, жаліє себе, мріє про взаємність. Хіба він за щось прощає героїню, хіба думає про її почуття? Ні! Він зациклений на собі, як більшість закоханих.
А щодо шляхетних вчинків, їх можна вгадати за непрямими натяками. "В житті ти мною згордувала, моє ти серце обірвала і з нього вирвала одні оті ридання голосні, пісні" - ця цитата може вказувати на виликодушність героя в тому сенсі, що він не нав'язував коханій свою любов, не примушував її до взаємності, не намагався нею маніпулювати. Про такі вчинки героя також говорить цитата "Ти ж знаєш, знаєш, добре знаєш, як я люблю тебе без тями, як мучусь довгими ночами і як літа вже за літами свій біль, свій жаль, свої пісні у сердці здавлюю на дні".Тобто, він не докучав їй своїми стражданнями. Дійсно, хіба вона винна у тому, що не любить його? Тому так, істине кохання може надихнути на шляхетні вчинки, такі як залишати сво страдання при собі та не змушувати нікого любити тебе.