Коломийки
– коротенькі пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати
не залежно від нього. Часто вони об’єднуються у в’язанки, які не мають, проте,
сталого змісту, а залежать від уподобання співака та обставин виконання.
Заданість
розміру коломийки (лише два рядки, в яких слова мають розміститись так, щоб у
кожному рядку було по чотирнадцять складів) сприяла виробленню лаконізму,
сталих поетичних формул, економічному і точному використанню тропів – рис,
властивих майстерно відточеним художнім мініатюрам. Завдяки багатству
внутрішнього римування й анонсами коломийки ніколи не справляють враження
одноманітних.
Коломийки
мають двопланову будову: образ природи першого рядка за аналогією або
контрастом підсилює смислове й емоційне значення думки, висловленої в другому
рядку. Іноді перший рядок виконує роль традиційного зачину, зміст якого не
завжди пов’язаний з наступним рядком. Найчастіше це зачин "Ой летіла
зозулиця (пава, ластівочка)", "На високій полині", "Ой
дубику зелененький" та ін. У новотворах помітна тенденція до уникнення
подібних звичаїв, що пояснюється публіцистичним спрямуванням більшості сучасних
коломийок.
У
коломийках про минуле народу чується нарікання на підневільну працю, гірку
солдатчину, на бідняцьке безхліб’я, вимушену іміграцію, протест проти
селянського безправ’я, звучать бунтарські мотиви. Найбільший масив становлять
пісеньки, в яких ідеться про особисте в житті людей, їх переживання, настрої –
це твори на так звані "вічні теми", однаково актуальні для різних
епох, але й у них легко виловити ознаки часу, бо ж людські стосунки
розвиваються на тлі певного родинного і соціального побуту.
Схарактеризувати
тематичні розгладжування жанру коломийок дуже важко, тому що "коломийки
перекочують й мерехтять, наче перли розсипаного намиста, і тільки "зведені
докупи в систему, що гуртує їх відповідно до змісту, вони складаються на
широкий образ нашого сучасного народного життя, безмірно багатий деталями й
кольорами, де бачимо сльози, й радощі, і спочивки, турботи і забави, серйозні
мислі й жанри нашого народу в різних його розверстуваннях, його сусідів, його
соціальний стан його життя громадське й індивідуальне від колиски до могили,
його традиції і вірування, його громадські і етнічні ідеали" (Франко І.
Літературно-науковий вісник. – 1906. – Кн. 7.- С. 502-503).
У
коломийках розкривається світ дзвінкої краси, чистих, піднесених почуттів,
дотепів, іронії, жартів – доброзичливих або й дошкульних, – влучних
спостережень побутового характеру, глибоких соціальних узагальнень.
В
задиристих строфах, що звучать на молодіжних гулянках, осуджується
зарозумілість, лінощі, пихатість. Котра дівка напереді стоїть пишно вбрана,
Не
беріть ї, хлопці, в танець, най чекає пана!
Дістається
й парубкам, які, залицяються до дівчат, шукають вигоди, багатого приданого, -
"брали би по штири морги, хоч би й за сліпою" (морг – 0,5 га землі).
Лаконічно,
але дуже виразно, рельєфно змальований буденний і святковий побут; в
коломийках-приспівках до танцю ряхтять деталі яскравого гуцульського одягу:
ґердани, Тибетові хустки, капці з волочками, камізельки, вишиванки, крисані з
червоною китайкою, писані ташки, дротові запаски, коралі...
Перші
відомі нам записи коломийкових зразків відносяться до XVII сторіччя, але є
документальні свідчення про їхнє існування ще в давніші часи. Цей оригінальний
різновид пісенної народної творчості українців здавна привертав увагу
слов’янських учених. Починаючи з першої третини XIX сторіччя, з’являються в
українській, російській та польській пресі публікації коломийок їх переклади,
наукові розвідки про них. Серйозні дослідження, присвячені цьому жанрові,
належать І.Франку, Ф.Колессі, В.Гнатюкові, М.Жініку, М.Грінченкові та іншим
фольклористам.
В.М.Гнатюк
радив письменникам учитися на коломийках створювати високомистецькі художні
образи, використовуючи народну мову, її характерні звороти, порівняння.
Ідейно-естетичні якості коломийок були високо оцінені Лесею Українкою, та
М.Коцюбинським. Коломийки навіювали теми, образи, мотиви для багатьох
літературних творів. Особливо органічні вони в оповіданнях та повістях
І.Франка, Л.Мартовича, П.Козланюка.
Певну
спільність з коломийками мають пісеньки, які поєднують спів з танцем у колі, -
сербські "коло", Блаватські "каламайки" та
"карічки", чеські "до колочка", болгарський
"хоро".
<span>Активний
процес творення і функціонування коломийок є свідченням життєвості цього жанру.</span>
