«…Замислена й трохи печальна. Сумота огортає її збляклі вуста, гусне в дрібних зморшках довкола очей». (Мати) · «…Лобик ще великий, вуха стирчать, і волосся прилизане, мов у дівчини». (Толя) · «…Судилася казкова доля: ходити у формі, курити «Казбек» і водити поїзди». (Ванька) · «…Сидить за масивним столом, спиною до вікна, обличчям до нас. Він, мабуть, невисокого зросту, бо над столом видно тільки його плечі й голову. …Скільки живу, не бачив такої блискучої лисини. Вона була схожа на облуплену крашанку». (Директор школи) · «Там такий задавака. Як учився в сільській школі, ще у сьомому класі, то в нього одного була справжнісінька портупея з великою мідною пряжкою». (Федько) · «…Ходила здебільшого в самій сорочці, так їй було жарко. Піт зрощував її кругле обличчя, і вона раз по раз витиралася рушником, мов після лазні». (Домна Данилівна) · «Ставив оцінки залежно від того, що ти одержав з іншого, попереднього предмета. Якщо «задовільно», то хоч проси, хоч моли, вищої оцінки не доб’єшся нізащо». (Вчитель фізики Юрій Сергійович) · «…Відвідував гурток планеристів. Він єдиний із восьмикласників піднімавсь у повітря…» (Василь Гаврильченко) · «Двері рипнули, і до класу ступила така молода, така гарна дівчина, що коли б ми зустріли її десь поза школою, то нізащо не повірили б, що вона вчителька». (Анжеліка Михайлівна) · «Дівчата за ним вмирали. Носилися як з писаною торбою, казали, що це єдиний хлопець, вартий їхньої уваги». (Кім) · «В неї був старечий надтріснутий голос, вона трохи сюсюкала, деформована постать її зовсім не пасувала до тих високих емоцій, про які йшлося в поезіях, але ми не помічали того нічого». (Марія Федорівна) · «Серед того неймовірного багатства походжав завжди заклопотаний, завжди трохи сердитий…— середнього зросту чоловік із сивим розпатланим волоссям і запаленими короткозорими очима». (Михайло Семенович)
Жили как то в деревне кот по имени Васька и собака Жучка. Они были дружелюбными и никогда не ссорились! Кот с собакой жили в маленьком доме с бабушкой Агафьей. Как то раз им захотелось приключений ,и они ушли.... Шли они долго по лесу и увидели озеро. Васька сказал Жучке : " Жучка а я не умею плавать!" Ну и Жучка сказала : " Садись на меня и мы доплывем до берега, только возьми мою косточку ,пожалуйста!" Кот сел на собаку и они поплыли. Не доплыли еще до середины озера,как Жучка стала спрашивать Ваську: " Расскажи мне что нибудь Васька!" но Васька ни че не ответил. Жучка стала злиться и говорит : " Хватит молчать скажи что нибудь!" Васька ответил ..... И выронил косточку . Потом Жучка рассердилась и сбросила его со спины........ Вот и дружба кончилась ............
Основна думка: кохання — це не тільки щире почуття, а й те, через що любляче серце страждає у поневіряннях. або Основна думка: Невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів.
<span>Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.</span>