могу подкинуть пару мыслей:
Я вважаю, що жити в сучасному світі без друга - неможливо. Мати товариша - істинно безцінний скарб.
Коли відчуваєш підтримку, набагато легше долати життєві труднощі.
І цю таку необхідну допомогу ти отримуєш лише від найближчих людей: родини і друзів.
Та в жодному разі на плутайте справжнього, перевіреного роками, товариша і звичайного приятетеля.
Ми обираємо друзів не через гроші й популярність (хоча такі люди існують), а через те, що вони здатні доповнювати нас.
Арістотель сказав: "Друг - це одна душа, що живе в двох тілах". І я цілком з ним згодна.
Знаючит твого товариша, люди здатні оцінювати і самого тебе, бо разом ви скадаєте одне ціле.
1. Ім'я:Степан Радченко.
2.Зовнішність героя:....(випишеш цитати).
3.Мета поїздки до міста.(це мета самовдосконалення і здобуття культурного рівня).
4.Риси характеру:самовпевнений,але старанний,пихатий,мстивий,вразливий..
5.Кар'эрний розвиток.
6.Ставлення до людей :перш за все до жінок:)
7.Висновок:вплив міста і села на формування духовного і освіченого рівня Радченка.(Отож,місто зробило його високоосвіченою людиною,але знищило багато моральних цінностей героя,яке дало йому село).
Серед людей іноді зустрічаються такі, які вважають, що модна зачіска, стильний одяг — це запорука успіху у будь-яких справах. Безумовно, до певної міри це так, але не зовсім. Усе криється в душі людини. Отже, як каже прислів'я: "Зустрічають по одежі, а проводжають по розуму". Так, саме розум — найцінніший скарб людини. Розумна людина ніколи не буде шукати причину своїх негараздів у зовнішньому вигляді.
<span>Головний герой п'єси М. Куліша Мина Мазайло теж шукав причину своїх життєвих негараздів у немодному українському прізвищі: "Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!" </span>
<span>Тим часом головний герой має родину, дім, непогану роботу. Жодних проблем через українське прізвище він не має. Виходить, що справа зовсім не в прізвищі, а у світогляді людини. А світогляд Мини обмежений, вузький. Мазайло здатний вигнати свого сина через те, що той не сприймає батькових ідей, інколи не погоджується з ним. </span>
<span>Українізація для Мини — щось вороже: "Серцем передчуваю, що українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади"- Він вважає: "Українцями звуться ті, хто вчить нещасних службовців так званої української мови. Не малоруської і не тарасошевченківської, а української — і це наша малоросійська трагедія". </span>
<span>Для головного героя п'єси історія свого роду нічого не значить. Він забув, що з діда-прадіда сам він українець, а предки його — мужні і славні люди. У маренні до нього з'являються діди Запорожці, Чумак, Селянин, і Мина, злякавшись їх, кричить: "Ой-о! Залишаю! Залишаю корінь, тільки не чіпайте мене, діду, не чіпайте мене..." Мазайло думає про корінь слова, а як би хотілося, щоб він пригадав корінь свого роду і зберіг його. Але Мина відмовився від родинних коріннів. </span>
<span>Сучасники Куліша побачили в героях п'єси своїх знайомих, сусідів, себе. Фразами з тексту заговорили всі. 1929 року було навіть надруковано інтермедію "Лист Мини Мазайла до наркома освіти М. Скрипника", де герой спростовував виступ Куліша, називаючи виступи наклепом. Він доводить: "У Наших установах ще є досить людей цілковито свідомих у справжній національній політиці... Я на службі свої обов'язки виконую і вживаю отую українську мову, коли треба писати до Наркомосу чи до якоїсь місцевої української установи..." </span>
<span>Це було в 30-ті роки. А зараз? Чи змінилося щось на сьогоднішній день? </span>
<span>Прикро зізнатися, але й зараз живуть такі "Мазайли", які соромляться свого походження, своєї нації. Чи чуєте ви українську мову у транспорті, в магазині, на вулиці? Не ту, яка лунає з приймачів, а живу мову, мову спілкування. Мабуть, дуже рідко. Чогось наші сучасники забувають, якого ми роду, де наше коріння. </span>
<span>Отже, можна сказати, що п'єса М. Куліша актуальна і сьогодні. І буде це до того часу, поки існуватимуть такі Мини. </span>
Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній — пам’ять про визначних історичних діячів, минуле, щирі почуття. Пісня неодмінно лунала при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято. Пісня допомагала в праці тав дорозі.
Існує давня легенда, у якій ідеться про те, що Бог обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця леге нда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та пісня, пообіцяв Господь, допоможе людям пережити всі лиха.
В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі, прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. Без рідної пісні, як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів.
Народну пісню треба берегти, бо в ній — невичерпні багатства душі нашого народу
