Тема: оспівування боротьби козаків під керівництвом Максима Залізняка з
панами.. Ідея: уславлення героїчної вдачі людей із народу, зокрема
козака Максима Залізняка, віра у неминучу перемогу над ворогом.
Повтори: «Та вдарили з семи гармат У середу вранці», «Обступили город Умань» «Лине гомін».
Епітети: «пишна рожа», «гарна слава», «по степу німому».
Метафори: «вдарили з гармат», «лине гомін».
<span>Гіпербола: «Накидали за годину Панів повні шапці». Риторичні оклики: «Як поїхав на Вкраїну Як пишная рожа!»</span>
Крилами, які тримають людину на землі, є чесність і щирість, поривання і вірність у коханні, довіра і щедрість, працьовитість і надія на краще життя, поетичність і мрії, тобто усе, чим сповнене наше життя. А ось існування безкрилої людини, яка не прагне до кращого і не вміє мріяти, залишиться сірим і нецікавим. Саме це й стверджується у поезії «Крига на Одрі», яка побудована на чіткому і короткому вираженні поетичної думки, на протиставленні та переліченні.Знайомлячись з поезіями Л. Костенко, я й сама замислилася над тим, що ж таке – людські крила. На мій погляд, такі крила є у кожного з нас, і чим доросліше стає людина, тим більше розкриваються її крила, але їх треба відчувати, ними треба вміти користуватися. Та для чого ж людині крила, якщо вона не літає? Крила ці – можливість піднятися якщо не над землею, то духовно. Крила людські – це прагнення та бажання, наполегливість і цілеспрямованість у будь-якій справі. І кожен з нас повинен використовувати крила для самопізнання і самоствердження, для подолання життєвих труднощів і розвитку кращих душевних якостей.
<span>Сірки<span> переїхали на Далекий Схід з Полтавщини ще в 1887 р. Люди
зустрілися з диким лісом, незвіданим краєм, з труднощами. Але працелюбні
українці вижили: сіяли хліб, саджали городину, полювали, і земля щедро
винагородила їх. Зажили гарно, містечко Києвом назвали, хати мазали, як і в
Україні. Було це аж до нових порядків, коли і люди перевелись, і життя
змінилось. Тоді кинули Сірки все нажите, пішли далі в тайгу та й стали
тигроловами.</span></span><span>Старий Сірко відповідально
ставився до праці, був небагатослівний, стриманий у почуттях. Він робив усе,
щоб зберегти міцний добробут своєї сім’ї.<span>
Батько родини</span> підтримував дідівську Сіркову державу і, щоб не ламати себе,
не відцуратися предківського, перебрався з родиною в тайгову глушину,
«по-своєму таки віку доживати». Кмітливість і відвага стали спадковими рисами
сім’ї Сірків. Батьки виростили трьох хороших дружних дітей, привчили їх до
праці. </span><span>Мати<span> у сім’ї була ніжною горлицею, що всіх
привітала, годувала, ніжно любила. Діти виховувалися в атмосфері
доброзичливості, взаємоповаги.</span></span><span>Мати
родини<span> - вперше постає перед очима Григорія в національному
одязі. У неї приємний голос: «Такий, як у всіх матерів там, за тисячі
кілометрів звідси». Вона прийняла втікача як рідного сина, разом з дочкою
виходила його, підтримувала, душею відчуваючи, що це чесна, хороша людина: «Не
журися, синку. Вір у своє щастя! А воно в тебе є… У сміливих щастя завжди є…»
Мати працьовита, любляча, турботлива. У хаті в неї прибрано за старим
українським звичаєм. Свою любов до рідного краю — далекої України — мати
передала й дітям. Отже, подружжя Сірків — глибоко порядні, добрі й сміливі
люди, які уособлюють в собі кращі риси українського народу.</span></span><span>Сім’я
Сірків <span>керується
законами християнства. Вони вірять у Бога, бо він їм дає і одяг, і їжу, і
промисел.
Цікавими є у творі розповіді про дотримання у родині Сірків звичаїв та обрядів
українського народу: це і любов до народної пісні, вишивання рушників,
святкування Різдва, Святої вечері тощо.
Сім’я Сірків — це не лише гарна родина, це міцне родовідне дерево української
нації, з якого відродилась і утворилась нова держава і нова людина.
У Сірковій родині ми вбачаємо долю своєї України.
І. Багряний з оптимізмом утверджує, що плекаючи сім’ю та родину, ми відроджуємося,
стаємо сильним і неподоланим народом, а відтак, і щасливим, бо ж «сміливі
завжди мають щастя».</span></span>
Ответ:
Коли говорять «біла ворона», мені насамперед спадає на думку ім’я Петра Григоренка – знаного совєтського генерала, який проміняв кар’єру та привілеї на долю політв’язня і вигнанця через те, що обстоював права «якихось кримських татар». Або Катерини Білокур, яка також була у своєму оточенні білою вороною. Адже замість того, щоб опікуватися господарством і родиною, як це належить порядній сільській жінці, все життя малювала якісь чудернацькі картини.
Вислів «біла ворона» на означення рідкісних, особливих людей вперше вжив давньоримський поет Ювенал. Відтоді цей образ увійшов у багато мов, і в українській також звучить цілком природньо. Отже, «біла ворона» – це людина, не така, як усі. Вона може не так виглядати, не так себе поводити, а головне – мислити не так, як усі. Характерними рисами таких людей є самобутність і самодостатність, стійкість до зовнішніх впливів і закритість свого внутрішнього світу. У психології їх іще називають нестандартними особистостями і відносять до категорії маргіналів, тобто тих, хто не вписується у жодні існуючі інституції. Прямої загрози для звиклого до стереотипів суспільства вони не несуть, але своєю несхожістю і непередбачуваністю насторожують і дратують багатьох. Тому обережний соціум намагається або повернути цих людей до «нормального стану», або виштовхати, ізолювати їх. Тож все як у світі пернатих.
Особливо гостро статус білої ворони відчувається у дитячому і підлітковому віці. Адже підлітки, перш ніж прийти до індивідуальності, переживають період «стадного почуття», коли дуже важливо бути таким, як усі. Тому нестандартна дитина дуже болісно сприймає, коли її не приймають у колектив однолітків. Нерідко з цією проблемою стикаються і обдаровані діти.
Зрозуміло, що насмішки, глузування, несприйняття чи відторгнення нестандартних людей соціумом суттєво ускладнює їм життя. Але чи варто на догоду отим суспільним стереотипам підганяти свою унікальну особистість під загальноприйняті шаблони? Адже і науку, і мистецтво, і, зрештою, всю цивілізацію рухають вперед саме «білі ворони». Навіть у бізнесі нестандартний підхід часом може привести до значного успіху. Складніше – в політиці. Але, можливо, нинішні негаразди в цій сфері пов’язані саме з нестачею «білих ворон»?