Личаки - це лапті, плетене взуття. Їх носила найбільша і найбідніша верства населення - біднота (як сільська, так і міська).
Таким чином, коли Пантелеймон Куліш у "Чорній Раді" називає людей личаками, він має на увазі міщан.
Отже, вірною відповіддю є варіант "Б".
Головні герої-
<em>Климко</em><span> - головний герой</span>
<em>Зульфат</em><span> - друг Клмка.</span>
<em>тітка Марія</em><span> - приютила на час Климка до себе до дому.</span>
<em>Наталія Миколаївна</em><span> - вчителька Зульфата і Климка.</span>
<em>Дід Бочонок</em><span> - лікар.
</span>Другорядні герої-
<span>Солдат-чех
</span><span>тітонька Марина
</span><span>безногий швець</span>
У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїдний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона. Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розповідає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”. Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа.
Крила для людини це щастя доброта и чесність . Крила люлюдині потрібні щоб не літать , а творитидобро