Біла ворона означае <span> — про людину, яка різко виділяється серед інших своєю поведінкою чи своїм зовнішнім виглядом</span>
Мои родители для меня являются самыми важными людьми. Они всегда придут на помощь и всегда смогут утешить и развеселить. Я их люблю и уважаю, потому что они меня воспитали и вырастили. Только они знают меня так сильно, как нужно им. Я очень люблю с ними гулять и проводить время. Без них я не имею смысла жизни, и когда их не станет, я буду помнить их, как героев моей жизни. Спасибо вам за все, мои родители.
Мої батьки для мене є найважливішими людьми. Вони завжди прийдуть на допомогу та завжди зможуть втішити та розвеселити. Я їх кохаю та поважаю, тому що вони мене виховали та виростили. Тільки вони знають мене так сильно, як потрібно їм. Я дуже люблю з ними гуляти та проводити час. Без них я не маю сенсу життя, та коли їх не стане, я буду пам'ятати їх, як героїв мого життя. Спасибі вам за все, мої батьки.
Хай щастить)
Кінь Шептало є втіленням алегоричного образу. Але як це зрозуміти? З самого початку твір здивував нас спокійністю сюжету та незвичайною оповіддю автора. На перший погляд Шептало звичайний, хоча й дуже красивий, кінь. І тільки пізніше ми розуміємо, що цей звичайний кінь, є особливим. Шептало - це образ людини. Дуже часто в житті можна зустріти таких людей, які бажають виділятися з сірої маси, але не можуть через страх і презирство інших людей. Такі люди стараються підпорядковуватись суспільству та середовищу в якому живуть. Нажаль, деякі люди з великим потенціалом просто ховаються за чиєюсь спиною, за чиєюсь індивідуальність. Кожна людина безперечно має свої особливості. Кожен з нас індивідуальний та особливий. Потрібно не піддаватись тиску суспільства.
В оповіданні Шептало знає що він особливий, він розуміє, що може втекти і здійсняться його заповітні мрії. Він бажає бути вільним, почесним, гордим конем. Білим конем. Яскравою подією було купання Шептала в річці. Коли той побачив, який він насправді. Він був захоплений собою, своєю красою та незвичайністю. Шептало хотів бути незвичайним конем. Йому це вдалося на деяку мить. Та нажаль, він повернувся до конюшні. Особисто в мене, це викликало здивування. Чому ж він повернувся, якщо так бажав виділятись? Бажав бути вільним...
В стаді з іншими кіньми, Шептало завжди йшов осторонь, хоча й не відбивався далеко. Напевно це добавляло йому упевненості. Він любив самотність, був вільним у душі хоча й понівеченим ззовні. Шептало часто мріяв про волю, про цирк. Він згадував дитинство, своїх рідних, які також були особливими. Після втечі кінь відчув силу і справжню свободу. Його повернення назад - це образ слабкості. Образ людей, які через негаразди можуть опустити руки та просто здатись. Нажаль, на шляху до мети безліч перешкод і негараздів. Та не всі з ними справляються.
Оповідання нас наштовхує на роздуми про життєвий вибір сучасної людини, про можливість зберегти власну індивідуальність.
Найціннішими в поетичній спадщині П. Гулака-Артемовського є байки, які відіграли важливу роль у процесі становлення і розвитку української літератури в перші десятиріччя XIX століття. Найвизначніша серед байок — байка-казка «Пан та Собака».
Байка «Пан та Собака», яку сам автор назвав «казка», перейнята протипанськими настроями, викриває самодурство і розбещеність панів, висловлює співчуття до безправних селян, а тому по праву вважається першим класичним зразком сатиричної байки в новій українській літературі. В алегоричному образі Рябка, винятково сумлінного і чесного, автор показує долю кріпака, яка повністю залежить від пана. Рябко прагне догодити панові, але й тоді, коли не спить цілу ніч, охороняючи панське добро, і тоді, коли заснув, він стає жертвою панської примхи.
Образи байки «Пан та Собака» символізують взаємодію суспільних сил кріпосник—кріпак, тобто автор відтворив тут головний соціальний конфлікт свого часу. Сатирично зображуючи найгірші риси маєтного поміщика, П. Гулак-Артемовський показує повну залежність кріпака від нього. Авторський підтекст такий: доля, життя і права кріпака — такі ж, як у собаки:
«Лупіть Рябка!» — кричить пан, як навісний; Рябко ж наш тільки вже що теплий та живий. Разів із шість Рябка водою одливали І стільки ж раз його, одливши, знов шмагали... І симпатії автора на боці Рябка, П. Гулак-Артемовський наділяє його людськими рисами, що робить чіткою алегорію. Підкреслюючи працьовитість, виняткову старанність Рябка, поет вживає вирази «сердега наш Рябко», «бо дарма їсти хліб Рябко наш не любив» та інші. Але покірний і самовідданий Рябко після панських знущань стає лютим ненависником панства:
Нехай їм служить більш рябий в болоті біс!
Той дурень, хто дурним іде панам служити,
А більший дурень, хто їм дума угодити!
Годив Рябко їм, мов болячці й чиряку, А що є за те Рябку?
Викриваючи панське свавілля, П. Гулак-Артемовський свідомо заступається за покривджених.
Байка-казка «Пан та Собака» — це сміливе дошкульне висміювання (хай і в алегоричній формі) панів-самодурів. Мова байки — народна, сповнена народних прислів'їв, порівнянь, постійних метафор («Один Рябко, один, як палець, не дрімає», «Рябко тобі і усом не моргає» та інші).
<span>Отже, ідейний зміст байки «Пан та Собака» П. Гулака-Артемовського спрямований проти ставлення до кріпака як до робочої худоби, а сама байка належить до гостросатиричних творів української літератури 20-х років XIX століття. </span>