Ответ:
Объяснение:
Чимало дум склав нард про муки українських невільників у татаро-турецькому полоні в ХVІ–ХVII століттях. Жорстокість ворогів не мала меж: бранців продавали на ринку, непокірних гноїли в темницях, на галерах, дітей віддавали в спеціальні військові школи, звідки вони виходили яничарами, літніх людей убивали. Розлучали матір з дочкою, брата з сестрою. Та не могли вбити у бранців любові до рідної землі, волелюбного духу. Саме такою є Маруся Богуславка. Вона — головна героїня, оскільки в центрі твору стоїть не звільнення козаків-бранців як факт сам по собі, а вчинок Марусі, її ім’ям і названо думу.Патріотичний подвиг української дівчини-невільниці оспівано в думі «Маруся Богуславка».
Да, возможно. Если посмотреть с такой точки зрения.
<span> " Ні! Я жива, я буду жити вічно"</span>
<span> Леся Українка по праву посідає одне з найпочесніших місць серед кращих майстрів пера. Її твори сповнені справжнім натхненням до боротьби за вічне життя.В</span><span>ірш </span><span>«Contra spem spero» є справжнім доказо цього. Поетеса пише про те, що навіть у часи безнодійного смутку вона буде вірити у краще майбутне - йти по життєвому шляху завжди з посмішкою і піснями. Навіть тоді, коли доля змушує її на високу кремяную гору підіймать важкий камінь.</span>
<span> Леся Українка вірить, що якщо вона посіє на вбогім сумнім перелозі барвисті квітки, то прийде вена, яка їх пробудить. Перелоз є глибоким символічним образом людського життя, а квіти - це вірші поетеси. Леся вірить, що її вірші стануть для інших чимось великим, і тоді вона досягне своєї мети - жити вічно, в рядочках своеї поезії і в сердці кожної людини. Леся також вірить і в існування провідної зірки - ясної владарки темних ночей, для неї це доля. А для мене вірші Лесі Українки є тією провідною зіркою у житті. Вони вчать не боятися часу,а боротися і досягати, жити і творити. </span>
Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті "Гуси-лебеді летять" розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.
Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.
Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово "насіння" взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.
