Є люди, які не задовольняються тим, що їм дає Бог, намагаються вивищитися, змінити свій соціальний статус. Заможний селянин Мартин Боруля, герой однойменної п’єси Івана Карпенка-Карого, затіває судовий процес із дворянином Красовським, який зверхньо ставився до селянства, Мартина назвав бидлом, а його сина телям. Мрія зрівнятися з дворянами так поглинула героя, що він втратив здатність реально сприймати дійсність. Та, на щастя, поряд із ним живуть абсолютно адекватні люди, які не розуміють і ніколи не зрозуміють дурні амбіції дорослого чоловіка, що, немов мала дитина, захотів нову цяцьку і не дослухається до здорового глузду. Найколоритнішим серед цих героїв є, звичайно ж, наймит Омелько, який багато років служить у хазяїна і знає про нього все. Протиставлення різних за соціальним станом і поглядами Омелька й Мартина Борулі сприяє глибшому розкриттю образу головного героя твору. Хазяїн вважає свого старого наймита недотепою, але насправді він розумний, кмітливий, в моральному відношенні вивищується над гоноровитим господарем. Часто він ніби ненароком глузує з Мартина, і Боруля ніяк не може второпати, чи Омелько спеціально дратує його, чи на старість зовсім утратив розум. «От мука мені з цим каторжним Омельком! І вигнав би, жаль — давно служить, і привик до нього так, що як не бачу довго, аж скучно», — зізнається Боруля. Діалоги між хазяїном і наймитом у комедії є найцікавішими. У них яскраво відтворено і безтлуздість боротьби Борулі за дворянство, і засудження таких домагань простим людом. Омелько — це носій щирого народного гумору, дотепності, оптимізму. Іноді він здається дещо затурканим і незібраним, але чи треба вимагати чогось особливого від чоловіка, який протягом десятиліть змушений тяжко працювати й тісно спілкуватися з не зовсім розумним хазяїном. Омелько по-селянськи заощадливий: нащо в будень та ще й в дорогу одягати чоботи, новий кобеняк, адже він не пан і не хоче ним видаватися. У місті товариші молодого хазяїна пригостили наймита оковитою, він заснув і незчувся, як у нього вкрали і чоботи, і кобеняк, і хазяйських коней. Розповідаючи хазяїну про пригоду, Омелько не приховує, що втрата коней для нього не така болюча, як втрата власних речей, бо коней шукатиме поліція, а його майно пропало назавжди. Він погоджується з покаранням і готовий одслужити за коней шість років, а от хто йому одслужить за чоботи і кобеняк? І в такій складній ситуації Омелька не покидає здоровий глузд, його розповідь пересипана народними висловами, прислів’ями і приказками. Наймитові часто невтямки забаганки хазяїна: то біжи за село і виглядай тачанку, на якій приїде з міста жених, то неси вмиватися паничеві, то сідай мерщій на коня і лети доганяти жениха, який утік, то швиденько розпалюй у печі солому, бо Мартин вирішив спалити документи на дворянство. Ганяють бідного чоловіка з кутка в куток, і ніхто спасибі не скаже. Та він не переймається, потихеньку підсміюється з хазяїна і робить свою справу, не спотикаючись від надмірної запопадливості. Омелько у п’єсі «Мартин Боруля» уособлює в собі здоровий селянський глузд, який дає змогу не перейматися різними забаганками. Без Омелька нудно не тільки Мартину Борулі, а й глядачу, бо наймит вносить у твір щирий народний гумор і оптимізм.
Для українського селянина земля – це найсвятіше в житті. Довгі роки кріпосного права, коли середньостатистичний українець навіть мріяти не міг про свій клаптик землі, а якщо навіть і мав, то майже все нажите віддавав за податки, зробили землю таким собі омріяним ідолом, святинею. Не дивно, що кожен селянин готовий був покласти життя, відстоюючи кожен метр своєї землі. На превеликий жаль, на цьому ґрунті, часто виникали чвари, суперечки і навіть вбивства між родичами та сусідами.
Дуже яскравим прикладом може слугувати роман Ольги Кобилянської «Земля». Образна система її твору гармонійно та цілісно розкриває проблему влади землі над людиною. Багато років тяжкої праці, поневірянь, голоду та злиднів зробили сам факт володіння своїм клаптиком землі – недосяжною мрією для тисячі українців. Ті ж з них, які спромоглися отримати особисту ділянку, зробили з землі культ. Працелюбні хлібороби від природи, українські селяни ніколи не забували, як тяжко вона їм дісталася, і саме тому земля стала сенсом життя. З нею пов’язували поняття щастя та благополуччя. На жаль, не завжди так стається. Поклоніння землі може мати дуже печальні наслідки.
Саме так і трапилося у сім’ї Федоруків. Івоніка та Марійка, його дружина, все життя відмовляли собі у всьому, аби заробити на землю. Вони справжні селяни, ті, що люблять працювати на землі, ті, що не мислять життя без неї: «Івоніка любив її [землю]. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви». Такого ж ставлення вони вимагали від своїх синів – Михайла та Сави.
Таким самим був Михайло – він любив землю та ставився до неї шанобливо: « Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.» Саме він перейняв усі батьківські сподівання, і саме йому повинна була дістатися найкраща ділянка Федорчуків. Його кохана Анна була також працьовитою та лагідною дівчиною. Для неї праця – це святий обов’язок, її прагнення – тихе спокійне життя з коханим Михайлом. Але його віддають в рекрути, і вагітна дівчина вступає на шлях боротьби з життєвими обставинами.
<span>1.Прочитай вірш напам’ять. — На пам’ять він подарував мені книжку.2.Всередині щось дуже заболіло. — Це правило шукай в середині розділу.3.Зауважую вам востаннє. — Вони постукали в останнє вікно.4.Ми чуємо це вперше. — Зайдемо в перше село.5.У нас чимало є досягнень. — Чи мало вам допомагали?</span>
Жанр твору: повість автобіографічної трилогії.
Імена головних героїв: Климко
Імена другорядних героїв: Наталія Миколаївна, тітка Марина, Зульфат
Стислий переказ твору: Климко прокидається від холодної роси на ногах. Він вирушив по сіль. За склянку з нею можна наміняти їжі. Згадує своє життя з дядьком Кирилом (машиністом паровоза)Одного разу в паровоз з дядьком влучила бомба. Так хлопчик осиротів. В його барак розбомбили, тому він йшов у чому був. Підбадьорює себе, що скоро добереться до міста Слав`янськ, а там солі - скілько хочеш. Голодний Клим знаходить город, де підкріплюється печеною картоплею. Його ноги втомилися і замерзли, відмовлються іти далі. Від відчаю він спочку б`є іх, а потім розтиє і потроху іде далі. Згадує про свого друга Зульфата і вчительку Наталію Миколаївну з дівчинкою Олею. Через брак іжі, Клим і вирує по сіль. Далі приходить до міста на базар. Там знайомиться з безногим дядьком і дівчиною. Та смпочку злякалася його. Дядьком овив, що з таким натсроєм вона нічого не продасть, і зпропонував ій поставити свою речі біля своїх. Раптом набігають поліцаї з ціллю ловлі молодих людей для відправки до Німеччини. Дядько і Клим відбивають у них дівчину. У якості вдячності вона дає йому трішки солі, а дядько - тапочки. Отямився Климко і ліжку тітки Марини. Вона виходила його, поїла молоком. Хлопчик подумав, було б добре принести молока Ользі, почав розбавляти його водою. Дійшло до того, что воно втратило свій смак та стало схожим на воду. У вдячність допомагав по дому як міг. Марина запропонувала хлопцю залишитися з нею назавжди, на що він відмовився. Повертався додому залізницею у таварному вагоні. Прокився від грохоту і помітив на дверях німця. Той наказав виходити. Вони били пасажирів. не жаліючи ні дітей ні жінок. Зупинися на Дебальцево. Климко був вимушений длі йти пішки. Другого дня Климко підходив до своєї станції. У нього був мішок із сіллю, харчами, навіть пляшечка молока, яка дивом не розбилася при падінні. Раптом у висілку почувся постріл. Від переїзду біг чоловік. За ним - двоє в чорному. Хлопець зрозум що сталося і показав йому дорогу, де той міг би сховатись. Пролунала автоматна черга. Климко впав. З пробитого мішка потекла на дорогу сіль. На Зустріч біг Зульфат і кричав:"Климко-о!".
Власні думки: твір Г. Тютюнника не залишив мене байдужою до теми війни і людської жорстокості. Я була вражена героїчними вчинками хлопчика, який не розгубився і не злякався. Залишившись сиротою, дитина могла зламатися і озлобитися на світ, але Климко - сильний хлопчина. Він не міг смостерігати за стражданнями інших (наприклад, випадок з вчителькою). Героя вразила і надихнула її самовідданість і біда, в якій вона опинилася. Клим проходить велику відстань пішки заради тих, хто черкає на нього. Його не здатна зупинити навіть тітка Марія, яка прихистила хлопчика, хоча він би замінив їй рідного сина, а вона стала б для нього матір`ю, якої не вистачало головному герою. Хлопчик повернувся додому з виконанним прихонням, але Климку притаманне гостре відчуття справедливості, був не байдужою людиною. Тому в кінці показує напрямок, де можна сховатися солдату ( чоловік у солдатському галіфе з розв`язаними поворозками і гімнастерці без реміняки) за що і був вбитий нацистами. Буже боляче розуміти, що така героїчна дитина, нехай в книзі, помирає. Цим автор підкреслив на прекрасних якостях Климка, які неможливо придбати з досвідом, і закликав виховувати в собі добру людину.
